Глава 2

Чорноброва молодичка Одарка з нетерпінням і хвилюванням чекала глибокої ночі. Коханий чоловік ще декілька днів тому разом з іншими господарями поїхав на ярмарку спродати дещо, щоб придбати необхідних речей для господарства та деяку одежину. Він очікував на прибуток, адже цього разу окрім кількох мішків зерна повіз на продаж пухкі паляниці, вгодовану птицю та липовий мед. Все б і нічого, якби він устиг сьогодні повернутися затемна, та його все не було. Якщо вже й торгівля не задалася, лише б повертався живий-здоровий, а одяг і тогорічний можна підлатати.

— Хоча б тільки все було гаразд з моїм Іванком, — шепотіла до себе Одарка, — Не потрібно мені ні сукна новомодного, ні солі, ні кожушка, ні шовкової хустки.

У віконну шибу нетерпляче загрюкали, перервавши її бідкання. Жінка виглянула у вікно і пішла відчиняти важкий засув, сподіваючись на повернення чоловіка. Однак у сіни вихором влетіла подружка Маринка:

— Одарочко, ти ж до нас приєднаєшся? — тріпотіли вії, а руки стискали червлене намисто.

— Марисю, мені ні на кого діток залишити. Іванко обіцяв повернутися до ночі, та досі немає. Щемить моє серденько, як же він там? — тихо схлипнула.

— Якщо хоч одна молодиця, незаміжня дівка чи стара баба відмовиться оборювати село, то все наше таїнство можна викинути коту під хвіст. Навіть стара Гапка перебирає скриню, щоб зі сховку дістати найкращу вишиту сорочку, яку зберігала на смерть. Всі хочуть захистити наших корівок, інакше — до весни помремо від голоду, — гарячково шепотіла Маринка.

Одарка запросила гостю у хату. Погладила русяву голівку сина, який мирно сопів, пригрівшись на печі. У дерев’яній колисці давно спала маленька Орися, яка так тішила лепетом молодих батьків. Донечка обіцяла стати писаною красунею: брівки шнурочками, очі – тернини темно-сині, вуста вишневі, личко, ніби вималюване талановитим художником.

— Подруго, залиш діток спати самих. Ти ж бачиш, усе з ними гаразд.

— А якщо вчадіють, чи ще щось трапиться? Тобі легко говорити.

— Поки нам йти оборювати село, дрівця встигнуть перегоріти, віддаючи жар комину цілісіньку ніч. Дарусю, ми ж будемо розпалювати новий живий вогонь, тому всі мають загасити комини. Ти просто залиш піддувало відкритим. І тобі спокійніше, і ніхто не вгорить. А може зовсім скоро твій Іван повернеться, і пригляне. Я он самих трійко залишаю — тільки наказала Марійці слідкувати за братиками, хоча думаю, що вони швидко заснуть і шкоди не нароблять, — продовжувала шепотом торохтіти Маринка.

Одарка вже не знала, що робити — і в оборюванні слід взяти участь, і за діток серце боліло. Запитально глянула на Марисю, а та промовила скоромовкою:

— Перед опівніччю ходитиме Мотря по дворах. Твоя справа – вмитися чи ні, твоя справа – витертися її рушником чи ні. Але якщо відмовишся – життя тобі в Калинівці не буде, сама знаєш. У багатьох жінок чоловіки поїхали на ярмарку, та час не чекає — коровиця сьогодні зранку ще трьох годувальниць забрала. З твоєю Ласкою поки що все гаразд, хоча до неї теж може завітати чорна неміч. Твоє діло — не цуратися рішення громади, а зробити все можливе, щоб вигнати нечисть з села.

Маринка кинула швидкий погляд на образи, перехрестилася і миттю вискочила з хати. Одарка залишилася наодинці зі своїми гіркими роздумами.