Глава 2. Відмова від лікування дорого обходиться

Христина ще раз перерахувала гроші і посміхаючись простягла їх літньому чоловіку.

— Дядьку Сергій, — промовила дівчина. — Я хочу повернути вам частину боргу.

Чоловік продовжував сидіти на дивані і навіть не ворухнувся, але почав лагідно всміхатися.

— Ось, — Христина поклала гроші на стіл і сіла в крісло навпроти.

А потім, немов школярка, склала руки на коліна.

— Христина, я не тороплю тебе, — промовив чоловік. — Мені гроші зараз не потрібні. Тому можеш повернути їх пізніше. І взагалі, не треба їх повертати.

— Ні, ні, ні, — похитала головою дівчина. — Як це не повертати? Ви, дядьку Сергію, навіть не кажіть про таке. Якщо хтось почує, то що про мене будуть казати?!

— Ну добре, — погодився чоловік. — Розповідай, як справи, як твої виноградники?

— Все гаразд, — промовила Кріс. — Гадаю, що в цьому році зможу зібрати гарний врожай і мені вистачить коштів, щоб… повністю повернути борг.

— Дівчинко, — промовив Сергій. — Не квапся з боргом. Краще купи собі той фотоапарат, про який мрієш.

Саме в цю мить двері вітальні відчинилися і на порозі з'явилася домогосподарка Жанет. Повненька жінка з короткою стильною стрижкою, везла тацю.

— Я вам чай заварила, — промовила Жанет.

Жінка ввезла тацю в вітальню і, посміхнувшись до Христини, почала розливати чай. 

— М-м-м, — промуркотів Сергій. — Так тут ще й печиво. Жанет, ти просто знаєш мої слабкі міста…

Домогосподарка посміхнулась, продовжуючи розставляти на столі чашки з чаєм та тарілки з печивом. В цій затишній вітальні з її смачним ароматом випічки, Христина почувалася себе ніяково.

— Мені вже час, — промовила вона, піднімаючись.

— Як це час? — здивувалася Жанет, не залишаючи можливості Сергію відповісти дівчині. — А печиво з чаєм? Ні-ні-ні! Поки ти не вип'єш чаю і не посмакуєш печивом, навіть не думай поспішати додому.

Христина збентежено поглянула на Сергія, а той посміхнувся та промовив:

— Бачиш, яка в мене сувора Жанет. Завжди знає, як краще… Приходиться її слухати…

Цей жарт змусив і Христину і Жанет посміхнутися.

— Так би ти ще слухався, — промовила домогосподарка, а потім повернувшись до Христини продовжила. — Сергію вчора було недобре. Кажу йому: треба лікаря викликати. А він мені, знаєш що?

— Що? — автоматично запитала Христина.

— Сказав: ніякого лікаря! — промовила Жанет, кидаючи сердитий погляд на Сергія.

Чоловік вже смакував печиво, запиваючи чаєм і, здавалося, зовсім не чув слів Жанет.

— Так не можна, — промовила Христина.

— Звичайно не можна! — погодилась Жанет. — Тому я вирішила не слухати його, а зателефонувала лікарю.

Домогосподарка простягла чашку з чаєм Христині. Дівчина знову сіла в крісло і взяла чашку.

— Дякую, — промовила вона.

— Я дуже правильно зробила, що покликала лікаря, — продовжувала Жанет. — Звичайно, — погодилася Христина. — Що він сказав?

— Нічого не правильно! — втрутився Сергій. — І якщо ти ще раз вчиниш самовільно, то я звільню тебе з роботи!

Жанет поклала на тарілку печиво і простягла її дівчині.

— Бачиш, що коїться? — вела далі домогосподарка, звертаючись до Христини. — Все це мені замість “дякую”.

Ця суперечка між людьми, які знали один одного досить довгий час, змусила Христину відчути себе зайвою. Що вона може відповісти їм? Вона значно молодша за цих людей, тому не має права вказувати або навчати. І ті відносини, які склалися між нею та Сергієм ще не стали настільки дружніми, щоб вона мала змогу взагалі щось йому радити. Тому дівчина втиснулась в крісло і смакувала ще тепле печиво, сподіваючись, що її залишать в спокої.

— А ще лікар виписав ліки, — продовжувала Жанет, відчуваючи, що Христина обов'язково стане на її бік. — А Сергій навіть не хоче їх купувати! Ну куди це годиться?!

І саме цієї миті дівчина зненацька промовила:

— Я завтра якраз поїду до міста. В справах. І можу придбати ліки.

— Це дуже доречно! — зраділа Жанет і уважно подивилася на Сергія. — Ну що? Де твій рецепт?

Чоловік поглянув на Жанет, потім перевів погляд на Христину.

— Ну що ви робите з мене старого неміча? — скривився він. — В мене нічого не болить і ніякі ліки мені не потрібні.

— Ну як з ним можна розмовляти? — розвела руками домогосподарка.

Вона перевела погляд на Христину і здивовано застигла. Перед нею була не та маленька панянка, котра не знала куди подіти свій погляд, а доросла дівчина, смарагдові очі якої свердлили Сергія наскрізь.

— Не треба відмовлятися від лікування! — чітко вимовила Христина. — Тим паче, якщо лікар наполягає… Відмова від лікування… інколи дуже дорого обходиться.

В кімнаті запала тиша. Слова Христини змусили кожного з присутніх замислитися про своє.