Глава 3. Це хлопець чи дівчина?

—  А ось і заправка, —  промовив Ден сам до себе.

Він під'їхав до колонки. Тієї ж миті до автівки підійшов заправник і почав щось запитувати на італійській. Ден дістав купюру, простяг її юнакові, промовляючи на чистій українській:

—  Заправляй на всі, друже.

Той взяв гроші і миттю зайнявся заправкою. А Ден почав роздивлятися навкруги. В животі протяжно загарчало. Тієї ж миті чоловік відчув скажений голод. “Можливо тут є якась крамниця, —  розмірковував Ден. —  придбаю печиво або, якщо пощастить, щось добріше”. Коли автівка була заправлена, чоловік від'їхав від колонки. Неподалік від заправки він помітив крамницю і зрадів. Навіть невеличка черга його не засмутила. Як тільки він відчинив двері крамниці тієї ж миті відчув аромат смажених ковбасок. 

—  М-м-м… —  мимоволі вирвалося в чоловіка. 

Він зайняв чергу і, щоб не розпалювати свій голод сильніше, відвернувся від прилавку. Його погляд зупинився на невисокій постаті в робочому комбінезоні. “Це хлопець чи дівчина?” —  промайнуло у Дена в голові. Він уважніше подивився на власника робочого комбінезону, який саме зараз купував хот-дог зі смачнючою сосискою. “Звичайно хлопець, —  сам собі відповів Ден. —  Жодна дівчина не одягне на себе таку безформну робу”.  Він знов пробігся поглядом по постаті. На мить йому здалося, що перед ним все ж таки дівчина. Для хлопця власник комбінезону був дуже замалий. “І обличчя не видно, —  проносились в голові Дена. — Ця кепка повністю сховала обличчя”.

В цю мить власник комбінезону забрав свій хот-дог і повернувся до виходу. Сонячні промені, які потайки заглядали до крамниці, на мить зазирнули під кепку. “Ого, який він рудий,”—  відмітив про себе Ден. Тієї миті власник комбінезону вийшов із крамниці і зник за дверима.

Отримавши картоплю фрі та кілька смажених ковбасок, Ден вийшов із крамниці. Він поглянув на свою автівку. “Добре, що вдалося орендувати Ніссан, —  міркував він. —  Інші машини мені взагалі не подобаються”. Він зробив ще крок, прямуючи до автівки і тієї миті побачив власника комбінезону… вырніше власницю… Це була дівчина. Як же він міг помилитися? Кепка дівчини сповзла з голови і відкрила неймовірно руде волосся, зібране в тугий пучок на потилиці. 

Ден сів в машину та продовжив спостерігати за незнайомкою. Вона була голодна, тому з неабияким апетитом накинулась на свій хот-дог. І саме в цю мить до неї кульгаючи на задню лапу, підійшов пес. Він сів неподалік від дівчини і виразно зазирнув в її очі. Пес не підходив ближче, мабуть побоювався «доброзичливих» людей, але й не відходив, не зводячи голодного погляду зі смаженої сосиски.

Чоловіку стало шкода собаки і він вже ладен був відчинити дверцята, щоб жбурнути псу ковбаску, та не встиг. Руда дівчина відірвала шматок сосиски і поклала перед носом собаки. Пес злякано відступив на крок назад, а потім миттю схватив сосиску і, навіть не жуючи, проковтнув. Дівчина відірвала ще шматок та знов поклала перед собакою, потім ще один і врешті-решт віддала всю сосиску. Так само вона віддала голодному псу і булку. Собака все проковтнула і знов подивилася на дівчину.

—  В мене більше нічого немає, —  відповіла руда на чистій українській, розводячи руки в різні боки.

— Так ти ще й українка! — здивовано промовив сам до себе Ден, продовжуючи спостерігати за незнайомкою із автівки.

Дівчина підвелася, підняла велосипед і почала старанно щось крутити в ньому. Ден визирнув у вікно автівки, намагаючись розгледіти, що вона ремонтує.

— Ланцюг зіскочив, —  здогадався Ден. — бідолашна дівчина. Треба допомогти.

Він вийшов із машини і крокуючи до дівчини, кинув смажену ковбаску собаці.

— Привіт, — промовив він до незнайомки. — Потрібна допомога?

Дівчина повернулася до Дена і здивовано подивилась на нього. Величезні зелені очі гляділи на чоловіка. На мить Дену здалось, що ці смарагдові очі дивляться не на нього, а зазирають прямісінько до його душі.

— Ви українець? —  здивувалася дівчина і тієї ж миті піднялась. — Як приємно зустріти співвітчизника. А ви давно були на Україні?

Дівчина ледве доходила Дену до підборіддя, тому дивилася на нього знизу вгору і це потішило чоловіка.

— Ще вчора я гуляв просторами Хрещатику, —  промовив Ден.

— А-а-ах, —  вирвалося в дівчини. — Як же там мабуть гарно! І сонячно... і тепло… і мабуть квітнуть каштани…

— Ти мрієш повернутися додому? — запитав Ден, гадаючи, скільки років цій дівчині.

— Дуже-дуже мрію, — зізналася незнайомка і на її обличчі з'явилася тепла посмішка.

—  Мене звуть Ден, — промовив чоловік.

—  Кріс, —  відповіла дівчина.

—  Ну так що, Кріс, тобі потрібна допомога? — запитав чоловік.

Христина кивнула головою і промовила:

—  В мене ланцюг зіскочив.

—  Не біда, — промовив Ден. —  Зараз поглянемо на твій ланцюг.

Чоловік присів біля велосипеда та приступив до ремонту. Христина відійшла в бік і присіла на бордюр. Тієї ж миті до неї підшкандибав пес та ліг поруч.

— Здається, ти йому сподобалася, —  пожартував Ден.

— І він мені також, —  зізналася Христина. —  Ось тільки забрати його не можу.

— Батьки не дозволяють? — запитав Ден, практично натягнувши ланцюг на зірочку.

— В мене немає батьків, — відповіла дівчина. —  Тобто батько є. Він мешкає в Україні. Але я його не пам'ятаю. Мої батьки розлучилися, коли я була ще зовсім маленькою.

— А матір? — Ден уважно поглянув на Христину.

— А мама померла три роки тому, —  відповіла дівчина.

—  Пробач…

Тепер Ден просто не міг відірвати погляду від Кріс. В його голові, немов калейдоскоп, проносилися образи цієї рудої дівчини. Ось вона в безформному комбінезоні купує хот-дог… Голодне дівча віддає свою сосиску собаці… Потім зазирає в його душу своїми смарагдовими очима… І наостанок торкається його серця розповідями…

Ден струснув головою, намагаючись відігнати від себе думки, які полонили його душу.