Глава 8. Подорож до дитинства

Христина йшла узбережжям, тримаючи босоніжки в руках. Вона відчувала, як хвилі з неймовірною силою обрушуються на неї, немов бажають збити з ніг. Море штормило, тому узбережжя виглядало пустинним. Тільки земля і вируюча стихія. Та остання не лякала дівчину, бо той шторм, який вирував у неї в душі, був значно сильнішим, ніж бурхливе море.

Вона не бачила його вже три дні. Саме після того вечора, коли він так рішуче вступився за неї, а потім так мужньо терпів, доки вона обробляла рани, а потім цілував… Сльози знов з’явилися на очах дівчини. «Ну чому я така дурна? — промайнуло у неї в голові. — Чого добилася?»

Нова хвиля з силою обрушилася на Христину і її відголоски миттю зробили одяг дівчини мокрим. Та вона цього навіть не відчула…

— Розумієш, — пояснювала їй Ксенія вранці, коли побачила засмучену подругу і нарешті випитала в неї причину смутку. — Чоловіки дуже люблять секс. Тому без нього відносини неможливі. Якщо ти хотіла утримати того красеня біля себе, то повинна була затягти його в ліжко.

— Я?.. — здивувалася Христина.

— Ну принаймні не відмовляти йому, коли він спробував затягти тебе, — відповіла подруга.

— А як же кохання? — запитала Христина, відчуваючи, як мимоволі очі наповнюються сльозами. — Я хочу, щоб… все відбулося тоді, коли ми обоє будемо до нестями закохані.

— З чоловіками це не працює, — промовила Ксенія. — У них все навпаки. Спочатку вони прагнуть сексу, а потім прив’язуються і тільки потім закохуються.

— Ні-і… — спробувала заперечити Христина.

— Та-ак, — наполегливо повторила Ксенія. — І до речі, сучасним чоловікам не потрібна невинність. Навпаки, вони більше полюбляють досвідчених жінок.

Ця розмова знов і знов змушувала Христину відчувати себе маленьким недосвідченим дівчам. Тим самим, яким її вперше побачив Ден. Він мав рацію. Вона так і залишилася дитиною.

Намагаючись стримати ридання, котрі підступали прямісінько до горла і рвалися назовні, дівчина гучно зітхнула. «Я втратила Дена, — промайнуло у неї. — І сама в цьому винна. Я вирішила, що мої принципи важливіші за нього. А так не повинно бути. Кохання — це вміння йти на поступки, це здатність йти на жертви…»

Христина сіла на валун, підтягла стрункі голі ноги до підборіддя, міцно обхопила їх руками та опустила голову на коліна. Тієї ж миті бурхливу стихію доповнили її ридання, які вона більше не в силах була стримувати в собі.

«Матусю, рідна моя, — промовляла вона пошепки. — Як я повинна себе вести? Як треба поступати? Ти вчила мене завжди пам’ятати про гідність. А що робити тепер, коли я вперше в житті закохалася до нестями?»

І чомусь саме тепер вона згадала своє дитинство…    

Їй було 10 років, коли вони з мамою приїхали до Італії. Залишаючи рідну домівку, вони відчували радість в душі.

— Донечко, ми заробимо гроші, а потім повернемся додому, — промовляла мама. — І нарешті станемо заможними.

— І в нас… все буде? — цікавилася Христина, не ризикуючи вимовити своє потаємне бажання.

— Звичайно, — промовила мама. — А знаєш, що ми придбаємо на перші гроші?

— Що?

— Ноутбук для тебе, донечко.

І тієї ж миті радість охопила душу малої Христини. Ось воно, її потаємне бажання, яке вона ніколи не промовляла вголос, розуміючи, що його виконати самотній матусі не під силу.

Та хто б міг знати, що сонячна країна зустріне цих двох мрійниць негостинно. Дівчина завжди з болем в серці згадувала, як важко прийшлося працювати її матері, щоб мати змогу знімати невеличку кімнату на двох і харчуватися.

А ще вона дуже добре пам’ятала, як на її 12-тий день народження, мама подарувала…ноутбук, перев’язаний рожевою стрічкою. Отримавши такий подарунок, Христина від радощів підстрибувала до стелі.

— Мам, а як тоді вдалося? — дивувалася дівчина.

— Я потроху відкладала, — промовила жінка.

— Матусю, — раділа Христина. — Це ж моє саме заповітне бажання.

— Я знаю, — посміхнулася мама і значно тихіше додала. — Нехай хоч в когось із нас здійсняються бажання.

Зі школою в Христини не склалося. Вона не занадто гарно знала італійську, щоб відвідувати звичайну школу. А якщо говорити відверто, то в той час її словниковий запас взагалі обмежувався кількома фразами. До того ж за школу треба було платити, а зайвих грошей родина не мала. Тому Христина миттю відкинула пропозицію що до навчання і зайнялася пошуками роботи. З тих пір вона завжди відчувала, що повинна працювати.

Дівчина бралася за будь-яку роботу: прибирала в номерах, мила вікна, збирала виноград, пасла овець і навіть розносила напої на пляжі… Одним словом, заробляла, як могла. Та грошей завжди бракувало. Її добрій лагідній матері платили копійки і досить часто, вигадуючи будь-який привід, взагалі лишали зарплатні. А маленьку 12-річну Христину не сприймали як робітницю і частіш за все давали копійки «на морозиво».

Ось так вони й жили до того самого моменту, доки матір не влаштувалася до однієї сеньйори, яка страждала від астми. Хворій потрібен був постійний догляд, тому матір проводила весь час в будинку сеньйори — в «Перлині». Жінки швидко знайшли спільну мову і стали подругами, а Христині, вперше за весь час життя в Італії, можна булло не працювати. В той час їй виповнилося 15. І дівчинка вперше замислилася про своє життя.

«Що робити далі? — гадала вона. — Все життя прожити в Італії, на чужині, я не хочу». Саме тоді вона усвідомила, в яке скрутне становище потрапила. Вона закінчила в українській школі лише 5 класів. 5 класів із 11! Ну добре, із 9… Їй навіть свідоцтво про середню освіту ніхто не дасть. Тобто єдиний шлях для неї — це все життя прожити в невеличкому селищі, продовжуючи… мити вікна, розносити напої та прибирати кімнати.

Усвідомивши свої перспективи в житті, вона всю ніч вона пролежала в ліжку, не в змозі заснути. А вранці, коли матір збиралася до «Перлини», встала з червоними очима.

— Що трапилося? — з турботою в голосі запитала мама.