Глава 10. Ненависть засліплює очі

— Ти так і не відповів, куди вчора зник після… е-е-е… знайомства з Христиною? — запитала Міла.

Ден міцніше стиснув кермо і уважно поглянув на звивисту дорогу, котра огинала високу скелю. З одного боку шляху на схилі примостилися невеличкі будиночки з червоними дахами. З іншого — відкривалася безкрайня далечінь моря, сяюча під яскравими сонячними променями. Один невірний рух — і машина може зірватися в прірву.

— Яка різниця, — буркнув Ден. — Справи були.

Він знов згадав Христину, той самий момент, коли вона, посміхаючись, зробила крок на літню терасу. Вона була приголомшлива. Ден просто не міг відірвати від неї погляду. Це була досконала жінка. Так! Перед ним стояла не дитина і не гарненька дівчина, а вишукана жінка. Її природня врода стала довершеною.

І це була та жінка, з якою йому вперше за довгі роки самотності, було добре. З якою йому було легко і якось затишно. Поряд із нею він відчув себе хлопчиною, котрий знов повірив у щирість, людяність та порядність. І знову такий пасаж. Виявляється, ця дівчина з виглядом незайманого янгола, звичайнісінька мисливиця за грошима. А він ладен був захищати її від всього світу.

«Вона крутила роман із батьком, — міркував Ден. — І тут трапився я... Вона, готуючись до весілля з батьком, зустрічалася зі мною… Маленька шльондра. Всіх окрутила! Мабуть і кухар недаремно до неї приставав… А я, як бовдур, кинувся її спасати...»

— Знаєш, Ден, — промовила Міла. — Мені все рівно, які в тебе справи. Але вчора, коли батькові стало зовсім зле, я розраховувала на твою допомогу. А ти був в зоні недосяжності.

Ден скривився. «Якого дідька старий так розхвилювався, — гадав чоловік. — І невже йому дійсно настільки погано, що треба було їхати до лікарні? Я мушу відкрити батькові очі на цю діваху, а він почувається недобре!»

— Ну ти ж впоралася, — промовив Ден.

— Звичайно впоралася, — залізним голосом відповіла сестра. — Але мені було б спокійніше, якби мені допомагали не чудернацький Вадим і вороже налаштований Джованні, а мій рідний брат.

— Ну добре, добре, — погодився Ден. — Іншим разом я не буду вимикати телефон.

— І на тому дякую!

Чоловіку закортіло якось підтримати сестру і він промовив:

— До речі, вчора ти була неперевершеною господинею «Перлини».

— Дійсно? — здивувалася Мілена. — Мені здається, що я вже ніколи не зможу приховати ненависть до батька.

— Ну-у, — протягнув Ден. — Насправді, твої почуття дуже видно. Я бачив, як ти намагалася її приховати. Але…

Міла відвернулася до вікна і байдужим голосом промовила:

— Ти гадаєш, можна забути, що рідний батько зламав тобі життя?

— Знаєш сестричко, — промовив Ден. — Насправді, я взагалі не знаю, що між вами трапилося. Я тільки пам’ятаю, що ти кричала на батька та сипала на його голову прокляття. Здається мені тоді було 10 чи 12 років. Мама забрала мене до кімнати і я взагалі нічого не почув. А потім ти пішла з нашого дому, повністю відмовившись від родини. І звісно, всього досягла сама…

Якусь мить Міла сиділа мовчки. І Ден вирішив, що сестра як завжди промовить: «Не сунь свого носа в чужі справи». Та він помилився. Міла тяжко зітхнула, набрав побільше повітря в легені, та почала:

— Одинадцять… Тобі було одинадцять років. А мені шістнадцять. Я закінчила школу і вступила до університету на зоологічний факультет. Мріяла досліджувати тварин. І навіть була впевнена, що колись винайду такий пристрій, який зможе читати думки тварин. А отже люди почнуть розуміти тваринний світ…

Від подиву Ден навіть відірвав погляд від дороги і подивився на сестру, немов побачив її вперше.

— Ти дійсно мріяла… про спілкування з тваринами? — перепитав він.

— Та-ак, — невесело посміхнулася Мілена. — А натомість відкрила мережу салонів хутра та шкіри…

В машині знов запала тиша.

— І що ж трапилося з тією дівчинкою-мрійницею? — запитав Ден.

— Кохання… — посміхнулася Міла. — Якось я зустріла хлопця. Його звали Гліб. Це було кохання з першого погляду і на все життя! Гліб взагалі був неймовірний! Таких, як він, я більше ніколи не зустрічала. Він був уважним, добрим і розумним хлопцем. Гліб оточив мене такою увагою, що в мене навіть голова йшла обертом. Я відчувала себе найщасливішою дівчиною в світі. Знаєш, Ден, ми насолоджувалися самими звичайними речами: морозивом, смачною кавою, прогулянкою в парку, поцілунками під луною… і почували себе королями Всесвіту… І знаєш всі закохані завжди роблять одну й ту саму помилку…

— Яку? — запитав Ден, коли Міла замовкла на кілька хвилин.

— Вони вважають що так буде вічно, — відповіла жінка. — Я була впевнена, що нашому щастю нічого не завадить… Але… зовсім недооцінила свого батька.

Жінка знов замовкла на якусь мить. Її обличчя, яке при спогадах про Гліба набуло ніжності, тепер стало звичайно-жорстким.

— Батько вирішив, що я дуже молода, щоб виходити заміж, — вела далі Міла. — Нагадую, мені було 16 років. Я була неповнолітня. І за розбещення неповнолітньої Гліба могли засудити. Батько скористався цим приводом. Він чітко пояснив, що відправить мого хлопця за грати на 15 років, якщо той не зникне з мого життя…

— Слухай, а чому батькові так не подобався Гліб? — здивувався Ден.

— Тому що Гліб був з малозабезпеченої родини, —  відповіла Міла. — Він був «непідходящей партієй» для мене. І щоб Гліб швидше зник з мого життя, батько сплатив йому чималі гроші.

— Звідки ти про це знаєш? — здивовано запитав Ден, ще не зовсім усвідомлюючи, що саме його дивує більше: те, що Міла все знає, чи те, як підло вчинив батько.

— Гліб прийшов попрощатися, — промовила Міла. — І все мені розповів…

— Дідько! — вилаявся Ден. — А чому він не спробував боротися за тебе? Якщо в вас було таке кохання?..

Міла ще раз зітхнула.

— Я хотіла все покинути і бігти з ним на край світу, — промовила жінка. — та Гліб цього не дозволив. Він сказав, що занадто любить, щоб руйнувати моє життя…