Глава 11. Відверте зізнання

Христина відчинила двері і зайшла до залу ресторану. Тієї ж миті дівчина відчула себе чужою в цьому розкішному світі. Їй нестерпно захотілося втекти звідси. Але вона вчасно згадала, навіщо прийшла сюди. «Я не можу підвести», — промайнуло у неї. Тому вона глибоко вдихнула повітря і зробила крок вперед.

Алісу вона побачила одразу, як тільки переступила поріг ресторану. Цю жінку, в її яскравому вбранні, просто неможливо було переплутати з кимось іншим. Тим паче, Джованні попередив Христину, де вона зможе застати молодшу доньку Сергія.

— Привіт, — промовила дівчина, підходячи до столика Аліси. — Я можу присісти до тебе?

Яскраво розфарбована жінка відірвала погляд від своєї тарілки і з цікавістю поглянула не Христину. Потім вона відкинулася на спинку дивана і з посмішкою промовила:

— Кого-кого, а тебе не очікувала тут зустріти… Ну, сідай… Ні-і, не туди. Там Вадим сидить, зараз вернеться.

Христина сіла на вказане місце і промовила:

— В мене є до тебе одне прохання.

— Послухай, — перебила Аліса. — Ми не станемо з тобою подругами, бо ми дуже різні. Це по-перше. По-друге, мені все рівно на ваші з батьком стосунки. Мене це не обходить. І по-третє, я не стану допомагати тобі потрапити в нашу родину. Щось ще?

— Добре, — промовила Христина. — Але мене не цікавить ні перше, ні друге, ні третє.

— Тоді чого ти хочеш від мене?

Христина розправила свою сукню, яка виглядала аж занадто скромною в цьому ресторані, та підкреслювала прірву, роз’єднуючу їх світи.

— Алісо, — почала Христина. — В нашому селищі є одна дівчинка Тетянка. Їй 10 років і вона просто марить танцями…

— Мені це нецікаво! — перебила Аліса.

Але те, з якою силою вона почала м’яти в руках серветку, яскраво розповіло, що слова досягли цілі.

— Будь ласка, вислухай мене, — попрохала Христина. — Тетянка вчиться танцювати самотужки. Ми знайшли для неї навчальні ролики в інтернеті і вона вже багато чого опанувала.

— Ти не чуєш мене? — сердито промовила Аліса. — Я не хочу нічого чути про танці! Їх немає в моєму житті!

В її словах було стільки жорсткості і неприкритого болю, що Христина навіть замовкла. Деяку мить вони сиділи і уважно спостерігали одна за одною, не промовляючи ані слова. Уважно дивилися і міркували кожна про своє. Прийшов Вадим і зайняв своє місце за столиком.

— І ти тут? — буркнув він, хватаючи виделку та починаючи їсти. — А чого ви замовкли?  Е-е-е, дівчата, полегше… Ви ж просто дірки зараз одне в одному продивитеся…

— Одного разу, — почала Христина. — Дядько Сергій побачив Тетянку…

— Дядько Сергій? — здивовано перепитала Аліса.

В цю мить Христина відчула, що допустила помилку. Та вже було пізно щось виправляти, тому вона, навіть не звернув уваги, вела далі:

— Йому сподобалося, як дівчинка танцює і він вирішив зробити їй подарунок. Він приніс Тетянці диск. Коли він протягував його дівчинці, його руки тремтіли і на очі нагортали сльози. «Якщо ти дійсно хочеш стати танцівницею, — промовив він тоді, — То ти мусиш побачити, як танцює одна дівчинка, твоя ровесниця». Коли ми вставили диск і ввімкнули його, то були просто зачаровані тим, як гарно і легко танцювала дівчинка в рожевій сукні. Вона була настільки чарівна, що ми з Тетянкою так і назвали її «Чарівна фея». Господи, скільки раз цей диск переглядався, скільки раз Тетянка повторювала кожний рух чарівної феї, скільки раз вона зачаровано спостерігала за неймовірною грацією дівчинки в рожевому. «Коли я виросту і стану дорослою, — промовила Тетянка одного разу. — Я обов’язково знайду нашу Чарівну фею. Я розповім їй, як навчалася танцювати, переглядаючи її диск». Це найзаповітніша мрія маленької дівчинки. Тому одного разу я спитала в твого батька: «Хто вона, ця талановита дівчинка в рожевій сукні?»

— Досить… — вимовила Аліса, намагаючись втримати сльози, які з’явилися в очах. — Я не знала, що батько зберігає той диск…

— Зберігає, — відповіла Христина.

Вони знов замовкли, дивлячись одна на одну.

— Ну і до чого вся ця історія? — не витримав тиші Вадим. — Люба, ти ж зараз не танцюєш…

— Помовч, — гримнула Аліса, але злість вже закипала в душі. — Знаєш, Кріс, що я тобі скажу. Передай тій дівчинці, що хай не забиває свою голову різними дурницями! Подобається танцювати, добре, хай танцює. Але вибий з її голови будь-які мрії про танцювальне майбутнє!

Христина розгублено і трохи спантеличено дивилася на співрозмовницю.

— Що не чекала такого повороту? — розсміялася Аліса. — А між тим, я дуже щира… Знаєш, Кріс, я була б дуже вдячна, якби мені хтось розповів про це… років 15 тому… Можливо тоді, я б не провела все дитинство в хореографічному інтернаті. Ти хоч розумієш, що це таке, потрапити до інтернату в 6 років, а вийти з нього в 16? Тільки уяви собі! Все дитинство провести в танцювальному залі, відпрацьовуючи різні батмани та пуанте! В той час, коли мої ровесники насолоджувалися життям і ганяли на веліках по подвір’ю, я тягла носок і до сьомого поту повторювала батмани. Коли мої ровесники вперше закохувалися, я перемотувала мозолі на ногах і знов йшла в танцювальний зал. Коли інші бігли на побачення і насолоджувалися смачним морозивом, я, ковтаючи сльози, щоб не дай бог ніхто не побачив, виступала на сцені, створюючи легкі образи. Як гадаєш, що мене вело вперед, не дозволяючи зламатися і що гріло душу?

— Що-о? — запитала Христина.

— Я щиро вірила, що треба потерпіти, треба навчитися, треба спромогтися і в майбутньому мене чекає велика сцена, — з гіркотою в голосі промовила Аліса. — А натомість… травма. Проста дурнувата травма… Ні, я нікого не рятувала… і не вчиняла нічого безглуздого, за що могла б бути покарана… Я просто спотикнулася і невдало впала з величезним рюкзаком на ногу. Настільки невдало, що тепер в моїй щиколотці титановий штифт. Розумієш?

Христина закивала головою.

— Та ні чорта ти не розумієш! — крикнула Аліса. — Мені було 16 років і я мріяла про велику сцену. Мені навіть пророчили велике майбутнє! Я марила виступами. В той час єдине, що мене займало, то це яку партію вибрати для вступного іспиту. А тут операція… а потім лікарі кажуть: треба обирати іншу професію. Як це іншу?! Я взагалі не знаю, що існують інші професії! Переді мною розверзалася така прірва… і я летіла в неї… і знаєш не було навіть за що вчепитися, щоб хоч якось утриматися…