Глава 12. Подарунок в рожевому папері

— Любий, — лагідно промовила Маша —  а чому ти раніше не розповідав, в якому затишному будинку мешкає твій батько?

Ден знизав плечима.

— Як це не розповідав? — здивувався він. — Я тобі кілька раз повторював, що батько купив дім на узбережжі Середземномор’я. Гадаю, ти просто мене не чула.

— Де-е-ен, — посміхнулася Маша, підходячи до чоловіка і обіймаючи його за шию. — Я навіть не уявляла, як тут затишно.

Цей звичайний жест, котрий завжди нагадував Дену, що поряд із ним вродлива жінка, сьогодні вивів чоловіка з рівноваги. Він швидко піднявся з крісла, тим самим змусив Машу розімкнути обійми.

— Послухай, Маша, — почав Ден. — Я мушу бути з тобою відвертим. Ми не можемо і надалі бути разом…

— Не треба, любий, — перебила його дівчина. — Не поспішай. Не кажи того, про що потім пожалкуєш. Я все розумію. Ми досить довгий термін разом, тому в наших відносинах час від часу повинні з’являтися кризи. Але ми з тобою не настільки дурні, щоб все зруйнувати… тільки збагни, як багато речей нас пов’язує. Наша праця, журнал, думки, прагнення, цілі… Любий, ми навіть розуміємо один одного без слів.

Вона знову намагалася ним маніпулювати. І Ден вперше за довгі роки усвідомив це. Десь глибоко всередині він завжди підозрював, але тільки сьогодні пелена повністю спала з його очей. Маша завжди досягала свого. При чому досягала саме його руками.

— Маша, — Ден уважно дивився на вродливу білявку, якій ще тиждень тому мав намір запропонувати одружитися. — Ти жодного разу не сказала про кохання.

—  Любий, — посміхнулася Маша і знов підійшла до Дена, намагаючись його обійняти. — Звичайно, я тебе кохаю.

— Ось в тому і справа, — промовив Ден, обережно відсторонюючи дівчину. — Жоден з нас не кохає іншого.

— В тебе з’явилася жінка? — запитала Маша, уважно спостерігаючи за Деном. — Хто вона?

— Справа не в цьому, — промовив Ден. — Справа в тому, що між нами немає кохання.

— Господи, Ден! — зірвалася Маша. — Ну що ти заладив: кохання та кохання! Це взагалі дурня! Відносини повинні будуватися на спільності інтересів, сумісній праці. Тільки тоді відносини будуть довготривалими. А якщо в основі лежить лише кохання, то… пф-ф-ф-ф… захоплення дуже швидко зникає! І до речі, кохання —  це хвороба! Воно навіть було занесено в міжнародну класифікацію захворювань! Не віриш? Загугли!

«Ну ось, —  міркував Ден. —  Отже цього разу я не помилився. Ти, Маша, дійсно мене не кохаєш».

— Чого ти мовчиш? — злилася Маша. — Тобі сподобалася та дівчина? Я бачила, як ти на неї дивився! І все чула! Але в тебе не має шансів. Вона наречена твого батька. Гадаю, це повинно тебе зупинити.

— Кріс тут ні до чого! — чітко вимовив Ден. — До речі, ти ж бачила, її цікавлять лише батьківські гроші. І здається, вона досягла мети.

До вітальні увійшла Мілена. Жінка почула останню фразу і та, здавалося, зацікавила її.

— Хто досяг мети? — запитала вона, звертаючись до Маші.

Ден знов згадав, як звинуватив сестру в отруєнні батька. «Ти що?! — обурилася Міла. — Зовсім розум втратив?! Як тобі взагалі могло це прийти в голову! Ось я чомусь не подумала про тебе! Хоча в тебе також є причини ненавидіти батька!» Саме з того моменту Мілена, відчуваючи себе геть ображеною, припинила розмовляти зі своїм братом. Тому, увійшовши до вітальні, вона навіть не подивилася у бік Дена, а повністю сконцентрувала увагу на дівчині. Та Маша почувала себе розлюченою. Їй зовсім не хотілося щось пояснювати.

— Мені набридлі ваші ігри! —  крикнула вона і вийшла з кімнати.

Саме в цю мить задзвонив міський телефон. Міла та Ден уважно поглянули на апарат.

— Взагалі не думав, що він робочий, — зізнався Ден.

Не замислюючись, що він відповість в слухавку, чоловік простяг руку до телефону. Це була гарна можливість відволіктися від неприємної розмови з Машею. Він відчував, що повинен її наздогнати та все владнати, але йому зовсім не хотілося продовжувати розмову з цією жінкою. І саме дзвінок врятував Дена від необхідності знов робити крок до примирення з сестрою. Так він помилився. Тому вже зробив спробу примиритися. Але якщо Мілена не хоче, то й не треба! Можна подумати, що вона ніколи не помиляється!

— Алло, — промовив він в слухавку.

— Синку, привіт, — почувся в слухавці голос батька.

— Тату? — здивувався Ден.

— В мене до тебе прохання, — промовив Сергій. — В моєму кабінеті, в самій нижній шухлядці є подарунок. Ти його побачиш. Він загорнутий в рожевий папір з трояндами. Будь ласка, віддай цей подарунок Христині. Я хотів подарувати його в день заручин, та… забув.

— Батьку, ти сам подаруєш, коли повернешся, — промовив Ден. — Краще скажи…

— Синку, виконай моє прохання, — перебив Сергій.

І тієї ж миті в слухавці почулися гудки.

— Тату! Тату! — кричав Ден, але відповіддю були тільки гудки.

— Це дійсно був батько? — здивовано запитала Міла.

Ден кивнув головою.

— Що він казав? — допитувала Міла. — Він сказав, кого підозрює?

— Ні-і, — промовив Ден.

— А що він розповідав?

— Він попросив відвезти подарунок…

— Який подарунок? Кому?

— Христині…

Міла з цікавістю дивилася на Дена.

— І це важливо зробити саме зараз? — запитала вона.

Ден знизав плечима і промовив:

— Ну пішли поглянемо, що там за подарунок.

Але їх цікавість не була задовільнена. Подарунок виявився великою коробкою, щільно загорнутою в рожевий папір с трояндами. І лише листівка з коротким написом «Люба Христина. Це перша сходинка до твоєї мрії. Сергій» підтверджувала, що цей подарунок повинен бути відправлений до батькової обраниці.

— Цікаво, — промовив Ден, піднімаючи подарунок і намагаючись потрясти його. — Що там?.. Важкий… Як гадаєш, що там?

Він поглянув на Мілену, та жінка зовсім не дивилася на подарунок. Вона не відводила погляду від робочого стола.

— Послухай, — промовила вона. — Якщо батька труїли, то він міг підозрювати це…