Глава 16. Лист з минулого

Ден повертався до «Перлини», а в голові роїлася ціла купа думок: «Матір хворіла? Чому батько не розповідав про це? Ні! Вона не хворіла. Інакше чому вони не розповідали про це? Я ж на власні очі бачив її приступ… перший приступ… а можливо він не був першим… Дідько! Гадаю прийшов час відверто поговорити з батьком!»

Він швидко піднявся в будинок. «Треба змусити цього лікаря відпустити батька, —  промайнуло у чоловіка. —  Ти диви, який захисник вишукався! Від кого він ховає старого? Від власних дітей? Можливо батька треба ховати від цього лікарчука!»

Нікого не зустрів в коридорі, Ден направився в кабінет батька. Відчинивши двері він завмер на порозі. Міла та Амадео сиділи поруч і останній дуже ніжно притискував до себе його сестру, погладжуючи її, немов маленьку дівчинку, по голові.

—  А що відбувається? —  здивовано запитав чоловік.

Від несподіванки Амадео та Міла здригнулися і лікар випустив жінку з обіймів. Міла повернулася до брата і тієї ж миті Ден побачив заплакані очі сестри.

— Що трапилося? — здивувався Ден.

Міла плакала?! Це було несподівано. Ден взагалі не пам’ятав, коли востаннє його залізна сестра плакала. А зараз сльози нестримними потоками котилися по її щокам.

Миттю Ден опинився поруч з сестрою.

— Тебе хтось образив? — запитав він, кидаючи загрозливий погляд в бік лікаря.

— Ні-і-і… ік… — схлипуючи промовила Міла. — Я просто…ік… знай-шла лист…

І вона протягнула Дену папірець, котрий весь час тримала в руках. Це був звичайний папірець, вирваний з зошита, мілко списаний батьковою рукою. Навіть біглого погляду було досить, щоб зрозуміти, що лист написаний багато років тому. Пожовтілий папір, немов старець, якось дивно хрипів в руках.

— Читай, —  промовила Міла і затуливши очі долонями почала беззвучно плакати.

Амадео протягнув їй стакан з водою і коли жінка зробила кілька ковтків, знов притягнув її до себе. Ден поморщився від цієї картини, але вирішив, що лист цікавіше, ніж взаємини цих двох. Він розгорнув аркуш і почав читати: 

«Моя маленька люба донечко! 

Моя рідна войовнича принцеса Мілена!

Я так і не наважився відправити тобі цей лист. І якщо ти тримаєш його в руках, то це означає тільки одне — мене немає в живих.

Пробач мене, старого дурня, що я залишив цей лист, а не знищив його, як будь яку річ, котра могла б завдати тобі страждань. Я все життя тебе любив, моя красуня. Любив і завжди хотів тобі тільки щастя. А ти, мое серденько, люто ненавиділа мене. І хоч з роками полум’я ненависті значно згасло, я завжди бачив в твоїх очах образу. Пробач мене, старого бовдура, за кожне прикре слово, за кожну твою сльозу...

Я так і не наважився розповісти тобі правду про того хлопця. Спочатку тобі було дуже боляче. Я пам’ятаю як ти розгнівалася, коли Гліб тобі все розповів. Маленька моя принцеса перетворилася в розгнівану фурію, готову знищити всіх на своєму шляху. Але за маскою цієї фурією я бачив маленьку перелякану дівчинку, яку зрадили. І якій було неймовірно боляче.

Так, моя люба донечко, я дійсно заплатив великі гроші Глібові, щоб він зник з твого життя. Все було саме так, як він і розказав тобі. Але… Завжди є але… Ти розумна дівчинка, та чомусь жодного разу не поставила питання: навіщо я це зробив?

Мілочка, донечко моя, я заплатив тому чоловіку, бо він вимагав цього. Красуня моя, я ніколи б не наважився зруйнувати твоє щастя! Навпаки, я завжди мріяв, що ти вийдеш заміж і народиш мені цілу купу вродливих і непосидючих онуків. Які так само, як і ти колись, змусять мене стати “конячкою” і обов’язково кричати “І-і-іго-го”, або влаштують справжнісіньку засідку ковбоїв. Пам’ятаєш, як довго потім мама відмивала твоє обличчя від бойового розфарбування індійців? А як збігалися сусіди, коли я горланив “І-і-іго-го”, катаючи тебе верхи?

Рідна моя, Гліб виявився шлюбним аферистом. Про це я довідався випадково. Я помітив його фотографію в газеті, коли він одружувався з донькою одного дуже впливового чиновника. Вони побралися в той час, коли цей хлопець зустрічався з тобою.

Я був переконаний, що помилився, але мусив його перевірити. Ми зустрілися з Глібом. Він навіть не заперечував, а в його словах не було ані краплини каяття. «Кожний виживає так, як вміє, — відповів він. — Якщо дівчата закохуються в мене, гріх цим не скористатися!» Якби ти, донечко, знала, як довго дзвеніли ці образливі слова в моїй душі. Як часто я згадував їх і гадав, чи міг я вчинити по-іншому?

Цей покидьок запропонував: “Заплати мені і я відвалю від неї”. Я повернувся додому, міркуючи, що робити. Ввечері цього дня ти зізналася, що Гліб просить твоєї руки. «Як так? — подумав я. — Він же одружений?!»  А потім ти сказала, що завтра ви їдете з ним відпочивати на море. І я зрозумів — цей хлопець квапить мене. Так, люба Міленочко, в мене не було часу розмірковувати про етичність чи правильність. Я повинен був діяти, поки цей покидьок не зруйнував твоє життя…

І я заплатив йому чималі гроші, щоб він залишив тебе в спокої. Але я навіть в страшному сні не міг уявити, ЩО він розповість тобі. Мій рідний Янгол, моя дівчинка, коли ти кидала всі ті образливі слова, мене просто душив гнів до цього мерзотника. І якби я міг дотягнутися до його шиї, то не вагаючись здавив би її.

Чому я не розповів тобі про Гліба? Мабуть тому, що переді мною була моя маленька дівчинка, серце якої боліло… від ненависті до мене і розривалося від кохання до того хлопця. І я не наважився завдати тобі ще одного удару. Нехай в твоїй душі, якій завдали стільки страждань, залишиться хоча б кохання. Можливо воно тебе врятує і дасть сили жити далі.

Пробач, моя люба донечко, що я все це тобі розповів. Я роблюся старим і дуже сентиментальним. Тому з кожним днем мені все важче і важче дивитися в твої очі, сповнені ненависті. Тож пробач мене, старого дурня і, не згадуй про мене погано. Я дуже жалкую, що завдав тобі тих страждань. Ти повинна знати, моя дівчинка, всі ці роки я страждав так само як і ти.