Глава 26. Можливо, це шанс

— Ти не підеш на виставку? — промовив Олег, сидячи навпроти друга в розкішному кріслі і час від часу похитуючи ногою, закинутою на іншу.

— Ні. — Твердо відповів Ден, не відводячи очей від ноутбука. — Ти бичив які продажі? Звичайно я очікував, що матеріал про найдивовижніші куточки нашої України зайде читачам. Але навіть не гадав, що він стане такою бомбою!

— Ну чому ж? — здивувався Олег. — Після того, як ти повернувся до старої концепції, твоя «Мішень» почала поступово набирати оберти. І за ці 5 років встигла вийти навіть на міжнародний ринок.

— Та-а-ак, — задоволено протягнув бос, продовжуючи щось дивитися в ноутбуці. — Хоча знаєш…

Він обірвав фразу. Олег, чекаючи на продовження, сидів мовчки, покачуючи ногою, зігнутою в коліні.

— Фотографії мальовничої України — так собі, — закінчив Ден.

Від здивування Олег навіть підскочив у кріслі.

— Так собі?! — повторив він. — Ден, ти здурів? Фотографії просто супер! І ми вивалили за них купу грошей!

Ден відірвав погляд від екрану і уставився на друга.

— Вони непогані, але не супер, — промовив Ден. — З точки зору техніки знімку вони чудові, але в них… немає життя.

— Здуріти можна! — знов повторив Олег. — Ти й досі порівнюєш всі фотографії з тими, які бачив у батька в Італії.

— Ти сам їх бачив, — настоював Ден.

— Бачив, — погодився друг. — Вони дійсно гарні… Але зрозумій, вони залишилися в минулому. Так ніхто не фотографує. Ніхто із сучасних майстрів.

Ден тяжко зітхнув. Ось в цьому і була прикрість. Він дійсно більше не зміг найти такого ж фотографа… тобто не зміг знайти Кріс. Він старанно розіслав запроси по всім інтернатам країни. І всі відповіли, що Крилова Христина Олександрівна у них не працює. А потім він згадав, яка жага охоплювала дівчину кожного разу, коли та говорила про фотографії. Так! Це її найпотаємніша мрія! Тому вона обов’язково з’явитися зі своїми роботами. І звичайно призведе до фурору.

Зрозумівши це, Ден почав уважно слідкувати за всіма виставками фотографів, детально переглядати роботи конкурсантів. А інколи, під прикриттям пошуку талановитих людей, сам організовував різноманітні конкурси. Але жодного разу він так і не зустрів роботи Кріс, жодного разу не побачив в списках конкурсантів такі жаданні «Крилова Христина Олександрівна».

«Дівчинка моя, — кожного разу повторював Ден, немов Кріс могла його почути. — Тільки не покидай свої мрії. Не дозволяй обставинам зламати себе… Не дозволяй знівечити своє життя… навіть таким дурням, як я». Та скільки б не благав він небеса, ні самої дівчини, ні її робот не було помітно.

Батько розповідав, що Кріс час від часу телефонувала до Італії. І кожного разу вона розпитувала про життя в сонячній країні, про знайомих. Про себе ж завжди відмовчувалась. Казала тільки, що все в неї добре. А будь-яку розмову про Дена завжди обривала, немов навіть його ім’я було їй неприємне. А він і досі, як закоханий хлопчисько… ні, як справжнісінький бовдур, береже в серці ті солодкі спогади.

І знов в пам’яті виник образ вродливої дівчини з величезними смарагдовими очами і золотистим волоссям, в якому заплутало саме сонце. Він згадав її губи, солоні від морських хвиль. «Моя маленька Афродіта», — промовив він під час першого поцілунку…

— Ден, ти взагалі мене не чуєш? — долетіло до чоловіка.

Ця фраза стрімко відірвала Дена від спогадів, в яких він вже обіймав Кріс і ніжно та міцно притискав дівчину до своїх грудей.

— Ну, що там? — обурено промовив Ден, шкодуючи, що такий яскравий спогад було перервано.

— Тобі треба з’явитися на цій виставці, — промовив Олег. — На ній вперше будуть представлені роботи якоїсь провінційної телерадіокомпанії…

— Мені це нецікаво, — обірвав Ден.

— Та ти не перебивай, а послухай, — настоював Олег. — Я розмовляв з організаторами. Вони кажуть, що роботи цієї телерадіокомпанії не просто талановиті, а справжнісінька бомба! Вони кажуть…

— Послухай, — перервав Ден. — Наше уявлення про «бомбу» не дуже співпадає. Якщо пам’ятаєш, то ці фото мальовничої України підсунули мені саме вони.

— Ну чому ти такий самовпевнений? — розсердився Олег. — ні до кого не хочеш прислуховуватися. Можливо, це такий шанс… А ти… Є-е-ех…

Олег підвівся і вийшов із кабінету, гучно хлопнувши дверима. А Ден, здригнувшись від гуркоту, знов зазирнув у минуле та з радістю віддався солодким спогадам.