Глава 32. У лікарні

Ден ходив по коридору, час від часу поглядаючи на зачинені двері операційної.

— Не маяч перед очима, — гнівно промовила Міла. — І без тебе голова йде обертом!

Ден зупинився і поглянув на сестру. За ці 5 років вона дуже змінилася. Так, заміжжя з Амадео пішло їй на користь. Вона розквітла, набула впевненості і засяяла жіночністю. А ще, вона подарувала Дену просто невгамовного смішного племінника, котрий завжди норовив потягати дядька за волосся.

— Я знав, що в батька проблеми із серцем, — промовив Ден. — Але навіть не уявляв, що все… настільки серйозно.

Міла підняла очі на брата.

— А якби знав, то не розбещував би ту дівчину? — встряла в розмову Аліса.

Ден озирнувся на молодшу сестру. «Ти здуріла?» — хотілося кинути їй в обличчя. Але він зупинився, глибоко зітхнув і промовив:

— А ти дійсно гадаєш, що я на таке здатен?

— Ти завжди був запальний, — промовила Аліса.

Чоловік уважно дивився на сестру. Вона, також як і Міла, дуже змінилася. Струнка, вродлива, з граціозною поставою голови, вона здавалося, зійшла зі сторінок французького роману, яким зачитувалися в минулому столітті. Ден озирнувся на Мілу.

— А ти? — запитав він. — Також гадаєш, що я міг приставати до дитини?

Міла відвела погляд від брата і подивилася на зачинені двері операційної.

— Яка різниця, що я гадаю, — відповіла вона. — Зараз головне, щоб з батьком все було добре.

В цю мить підійшла Христина з двома стаканчиками кави. Один із них вона простягла Дену.

— Тримай, — промовила дівчина і запитала. — Ніяких новин?

— Поки що ні, — відповіла Міла.

«Цікаво, — промайнуло у Дена. — А що думає Кріс? Вона також… вважає мене винним?» Поки вони їхали від орендованого будинка Кріс до «Перлини» Мілена повідомила по телефону, що в батька трапився інфаркт і вони в лікарні.

Ден миттю розвернув автівку та помчав до лікарні.

— Знайди останні новини, — попросив він Кріс. — Там повинно бути про мене. Я повинен знати, що привело батька до інфаркту.

— Інфаркту? — здивовано повторила Христина.

Вона швидко шукала новини, гортаючи одну вкладку за іншою.

— На жаль, дядько Сергій ніколи не хотів приймати ліки і підтримувати своє серце, — промовила Христина. — А лікар давно попереджав його про стан здоров’я.

Ден здивовано поглянув на дівчину.

— Ти знала, що в нього… серйозні проблеми із серцем? — запитав Ден, відчуваючи збентеження.

Ну чому вона знала, а він, рідний син, — ні?!

— Так, знала, — погодилася дівчина. — Я купувала йому ліки, коли їздила до міста… А потім ми разом із Жанет завжди вмовляли дядька Сергія приймати їх.

Нарешті дівчина знайшла потрібні новини і, коли Ден в’їхав на територію лікарні, ввімкнула відео. Дена красномовно звинувачували в розбещенні неповнолітньої. Спочатку показували знімки, де він сидить з дівчинкою біля супермаркету. Журналісти відверто коментували ці фотографії, підкреслюючи, як під маскою порядності криється злочинець. А потім

дали фото з аеропорту. «Злочинець тікає від правосуддя», — промовили за кадром. А далі… показали промову батька тієї дівчини, котрий суворо засуджував і погрожував Дену.

— Дідько! — вилаявся Ден, виходячи із машини.

Він з силою грюкнув дверима, намагаючись вкласти в цей гуркіт всю злість, яка накипіла в душі.

Його погляд зупинився на Мілені і він поспішив до сестри.

— Як батько? — запитав він в сестри.

— Інфаркт, — промовила жінка. — Забрали до операційної. А я вийшла на повітря, подихати.

І ось, стоячи під операційною, Ден вперше вирішив почути, що з цього приводу думає кохана. Він протяг руку і взяв каву.

— Кріс, як ти гадаєш, — почав Ден і зупинився.

А що, як вона також вирішить, що він винний?

— Як ти гадаєш, я здатен на розбещення дитини?

Христина від здивування навіть поперхнулася.

— Не кажи дурниць, — промовила вона. — Зараз з’ясуємо, що з дядьком Сергієм, а потім візьмемося за відбілювання твоєї репутації. Це ж і так зрозуміло, що хтось намагається підставити тебе.

Посмішка почала повільно з’являтися на його обличчі. Рідні сестри засумнівалися в ньому під тиском доказів, а вона… все ж таки обрала його.

— Дякую, — промовив він.

Христина присіла на диван поряд з Алісою.

— Як твої заняття? — запитала вона. — Дядько Сергій розповідав, що ти відновила тренування.

— Так, — погодилася Аліса. — Я знов займаюся танцями. Але тепер для себе. Звісно, на велику сцену я вже ніколи не вийду. Розумієш, якщо в твоїй нозі титанова пластина, то ти ніколи не зможеш про це забути…

— Можливо тобі потрібен час, — промовила Христина.

— Час нічого не змінить, — пролунала відповідь. — Пластина нікуди не дінеться. Але знаєш, повернувшись до танців, я немов дозволила собі відчинити двері в світ своїх страхів… і виявилося, що вони не такі вже й страшні, щоб псувати мені життя…

— І як воно було? — запитала Христина. — Копирсатися в своїх страхах?

— Жахливо! — зізналася Аліса. — Моє життя завжди крутилося навколо танців. Я або танцювала та тренувалася вдень і вночі, або страждала, що не можу танцювати. А тепер відчула, що танці — це лише одна невеличка тека в комп’ютері мого життя. Розумієш?

— Цікаво, — погодилась Христина. — А які ще теки з’явилися в твоєму комп’ютері?

— Я почала мандрувати, — зізналася Аліса. — Відвідала Грецію, Іспанію, Францію. Ти знаєш Версаль ще більш розкішний, ніж показують його на фотографіях. В ньому відчувається велич епохи, розумієш?

— Дійсно? — промовила Христина. — Здається, я вже знаю, який куточок світу мені кортить подивитися.

— А ще я залюбки дивлюся фільми про кохання, — зізналася Аліса. — І в мене є мрія… знятися в якомусь серіалі.

— А чому ні? Чудова мрія! — підтримала Христина.

— І я вже крокую до неї, — зізналася Аліса, значно знизивши голос. — Я навчаюся акторській майстерності.