Розділ 4

Машина Олексія під’їхала до красивого та великого будинку на два поверхи. Майже одразу відчинилася  високі, ковані ворота і автомобіль заїхав у просторий двір.

Батько Ліди тут же вийшов з машини и кинувся до молодшого брата. Вони обійнялися, трохи не плачучи від радощів. Минуло більше двох років, як брати бачилися, хоча і спілкувалися регулярно по відео, не кажучи вже про повідомлення та телефонні розмови.

За Борисом, до гостей вийшла його родина. Молода жінка, яку всі називали Марійка. Талію дружини нічого не перетягувало, і було видно, що вона знаходиться на останніх строках вагітності. Більше всіх шуму наробив чотирирічний Олексій, якого батько назвав на честь старшого брата.

Було помітно, що у родині царює злагода та порозуміння. Марійка, взявши за руку свого синочка, притиснулася до чоловіка.

- Де ж наша принцеса? - запитав Борис, помітивши, що Ліди поряд немає.

- Мабуть, ще з машини не вийшла, - схаменувся Олексій.

Дівчина і справді, надувшись, сиділа у машині, сподіваючись, що про неї не згадають. Проте, коли батько постукав у вікно салону автомобіля, вирішила вийти, щоб не роздратувати останнього ще більше. Хто знає, куди на цей раз завезе.

- Привіт, маленька, - сказав Борис, беручи племінницю за руку, - якою ти гарненькою стала. Ти і два роки тому була просто картинка, а зараз…

- Справжня, міська леді, - привітно посміхнулася Марійка.

«Замовки, сільська підлиза», - похмуро подумала дівчина, але вголос промовила:

- Вітаю, дядьку. Рада вас усіх бачити.

Ліда не кривила душею. Вона любила свого дядька. Але терпіти не могла місце, де він жив. Не схвалювала його вибір, коли чоловік п’ять років тому одружився із сільською кралею. Певно, що та полювала за його грошима. У щиру та світлу любов, дівчина зовсім не вірила.

- Марійко, покажи Ліді її кімнату, - сказав Борис дружині.

- Звісно. Сподіваюся, що вона тобі сподобається, - прощебетала молода жінка, запрошуючи нову жительку пройти за нею.

«Я теж на це сподіваюся. Проте надії мало», - кисло подумала дівчина, беручи до рук сумку та йдучи за господинею. Малий хлопчик побіг за ними, розповідаючи про машинки та птахів. Як ці речі пов’язані між собою, Ліда не дослухалася.

Брати залишилися наодинці. Борис повернувся до старшого родича та серйозно запитав.

- Отже, ти вирішив остаточно? Душа не болить?

- Болить. Душа просто не на місці. Не уявляєш яка зараз спокуса поїхати, забравши Ліду звідси. Проте, повертати вже немає куди… вона має зрозуміти, що інколи, потрібно думати не тільки про себе.

Молодший брат кивнув, погоджуючись:

- Можливо, ти помилився десь, намагаючись створити для неї ідеальні умови. Але ніхто не сумнівається у твоїх почуттях до власної доньки. Минулі помилки виправити ще можна. Ліда дуже молода, і здатна змінитися.

- Я лише про одне прошу - придивіться за нею. Не давайте чорної роботи. Не змушуйте піднімати важке, - голос Олексія задрижав, було помітно, що йому навіть думати про таке боляче.

- Не хвилюйся, - посміхнувся Борис, - я, навіть саму, нікуди її не відпущу. У мене є чудовий управитель. От він і буде наглядати за нашою випещеною леді.

- Йому можна довіряти? - з підозрою запитав Олексій.

- Він працює на мене вже сім років. Довіряю, як самому собі.

- Добре, - посміхнувся Олексій, - думаю, через місяць я повернуся. Хоча Ліді сказав, що вона тут на все літо.

У цей момент повернулася Ліда та Марійка. Дівчина, покинувши сумку у кімнаті, знову вийшла надвір. Її похмурий настрій ніяк не відповідав чудовій, сонячній погоді, яка зараз царювала.

- Ну, я поїхав, - сказав Олексій. Він щиро потиснув руку Борису, посміхнувся Марійці, погладив по голівці маленького племінника. Потім, повернувся до доньки.

- Обіймеш мене перед прощанням? - запитав він.

Ліда не двинулася з місця, навіть не поворухнулася. Її красиві, карі очі блимали чи то від гніву, чи то від образи.

- Ну так що? - несміливо перепитав батько, - може проводиш мене?

- Тату… просто їдь, - процідила крізь зуби донька.

- Добре, - відповів батько, - гарних тобі канікул, Лідо.

«Ти постарався, що мені їх спаскудити. І ще маєш нахабство бажати… щоб тебе… Але ні. Нехай твою дурепу заціпить», - думала дівчина.

У душі йокнуло. Татко їхав на ціле літо. Отже три місяці вони не будуть бачитися. Милий, добрий татко буде не з нею… а з цією… Злість, нахлинула повторно, і Ліда, розвернувшись, пішла до кімнати, щоб не бачити, як батько виїде з двору. Вона вже ненавиділа усе навкруги. Як сталося, що її щасливе, безтурботне життя розбилося, наче стара ваза?

Вона лягла на постіль, що пахла свіжістю. Було видно, що білизну постелили зовсім недавно, і зробити це з турботою. Дівчина глянула у смартфон, і настрій у неї впав ще нижче, якщо таке було можливо.

Максим за весь день не відповів ні на одне повідомлення. Ліда бачила, що текст, прочитаний, але реакції не було. Їй зараз так потрібна була підтримка коханого, а він… невже настільки зайнятий?