Перша дівка на селі

Розділ 5

Вранці, дівчину розбудили тим, що зайшовши у кімнату, розсунули завіси. Сонце, із щедрістю пославши промені у кімнату, вдарило прямо в обличчя сплячої. Та неохоче поворушилися та перевернулася на другий бік. Із твердим наміром знову заснути.

- Піднімайся, сонько, - почула ласкавий, веселий голос, - вже о пів на восьму.

- Скільки? - крізь сон пробурмотіла юна дівчина, - та я в Києві, у цей час сплю без задніх ніг.

- Ти не в Києві, дорогенька, - промовила Марійка, підходячи до ліжка, - давай я тебе цьомкну і ти швидко прокинешся.

- Не треба! - тут же розплющила очі дівчина, - я не маленька. Цьомкайте свого синочка.

- А ось і він! Прийшов побажати тобі доброго ранку. Так, любий?! Скажи, тьоті Ліді, «доброго ранку».

- Доброго ранку, - залепетав хлопчик, стрибаючи на ліжко та обнімаючи Ліду. Та сиділа непорушно, автоматично обхопивши дитину руками. Відчувала, що це тільки перший день у Літках, але вона вже ненавидить тут геть усе.

- Ну все, маленька. Вдягайся та снідати йди. Я  тобі поставила домашнього сиру та поклала свіжої полуниці. Любиш? Зараз якраз сезон.

- Вам не важко рухатися? - запитала дівчина, натякаючи на стан молодої жінки.

Та посміхнулася та підморгнула Ліді, яка все ще знаходилася у ліжку.

- Іноді трошки важко. Особливо, коли малюк починає битися. Але це того варто, - Марійка з ніжністю погладила живіт.

Ліда нічого не відповіла. Колись у неї також будуть діти. Але не зараз.

- Ходімо, милий. Нехай, Ліда вдягнеться. Чекаємо тебе за столом. І потім усі за роботу!

- Яку ще роботу… - почала дівчина, але не встигла договорити, як вже була на самоті.

Знову впала на ліжко. Вона ще нічого не робила, а вже втомилася. Занесло її у село! Може тато передумав за ніч, і вже їде за нею?

Подивилася на смартфоні вайбер і прочитала повідомлення від Максима. «Купив нові джинси. Побачиш мене в них, збожеволієш, мала». Від цих слів потеплішало. Вона буде рахувати дні, до тієї миті, коли знову побачить котика.

Вибору не було, тому, Ліда вдягнулася. Яскраво-зелена футболка, джинсові шорти та літні кросівки були дбайливо приготовані, і  знаходилися недалеко від ліжка. Потім дівчина вийшла на двір. Спустилася з ганку, і тут їй під ноги кинулася біла курка.

- Наша сьогоднішня вечеря? - запитала вона Бориса.

- Все можливо, - посміхнувся чоловік, - поїж трохи, потім маю познайомити тебе з однією цікавою особистістю.

Ліда пропустила останні слова повз вуха. Дівчина зголодніла, тому охоче пішла на аромат гарячої випічки. Там вже стояв свіжоспечений хліб, домашній сир, полуниця та філіжанка кави. Від усього цього, у дівчини потекла слинка. Мабуть, це нагорода за всі ті страждання, які вона перенесла за останню добу.

- Хто це так смачно у вас готує? - не втримавшись, запитала киянка, відламуючи ще шматок хліба.

- Це я готую, - відповіла Марійка, сівши навпроти та дивлячись, з якою швидкістю зникають полуниці з тарілки.

- Да ну? - підозріло перепитала Ліда.

- Ну, так! - ласкаво передражнила  її молода жінка, - Борис проти того, щоб я готувала сама. Так, любий?

- Звісно! - посміхнувся той, - тому що тобі треба себе берегти. І не тільки себе, - він обережно торкнувся виступаючого живота дружини.

Та перехопила його руку, притиснула до щоки.

- Для тебе, я завжди буду готувати. І не тільки…

Вони, здається, забули, що поряд сидить Ліда. Від подружжя віяло справжнім коханням, турботою та сімейним щастям. Скориставшись тим, що дядько з дружиною не дивляться на неї, дівчина показала язика.

«Кохання-зітхання! Мене зараз знудить. Чи щебетала вона так, якби він був бідним хлопцем? От ми з котиком рівні, і мені це подобається».

Сніданок скінчився, і Ліда допомогла Марійці перенести брудний посуд до мийки. Як тільки вийшла з літньої кухні, до неї підбіг малий хлопчак.

- Ходімо, покажу свій новий трактор! - він вчепився в руку «великої» дівчини та настирливо потяг за собою.

«От дідько! Ну як його здихатися»? - незадоволено подумала киянка.

- Олексій, відчепися від тітки Ліди, - почувся голос Бориса, - вона має приступати до роботи.

Потім повернувся до дівчини, та привітно їй усміхнувся:

- Ходімо. Я ж обіцяв тебе познайомити зі своїм найкращим робітником.

Дівчина дуже неохоче пішла за дядьком. Після ситого сніданку, хотілося завалитися на диван, та «позалипати» у телефон. Проте, робити нічого, і новоявлена жителька села, відправилася за своїм родичом.

Вони зайшли у просторий двір, звідки починалися загорожі із худобою та будівлями для птахів. Там знаходився той, з ким мало розпочатися знайомство.

- Ліда. Красуня і розумниця, - промовив Борис, - а ще, моя люба племінниця. Приїхала до нас, щоб пізнати радощі сільського життя. Правда, мила? - запитав чоловік.

- Звісно, дядьку. Я дуже щаслива. Настільки, що готова…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше