Розділ 7

Увечері, Ліда зайшла до своєї кімнати, відчуваючи таку втому, якої, мабуть, не відчувала ніколи у житті. Цілий день провела на свіжому повітрі, але це не збадьорило, а тільки додало відчуття важкості від незвички.

Впала на ліжко, і тільки потім зрозуміла, що воно дбайливо застелене. І вона сама товчеться на покривалі. Але дарма! Вона не рвалася тут жити, і нічого, нікому не винна.

Взяла до рук смартфон. Її б зараз втішило б повідомлення від Максима, але нових повідомлень не було. Якщо не рахувати повідомлення про акцію, яка проходила у супермаркеті поряд з домом у Києві.

Мабуть треба лягати спати. Ліда подивилися на годинник: о пів на одинадцяту вечора. У цей час, зазвичай, сиділа за ноутбуком і теревенила з кимось у соціальних сітях.

Цікаво, тут же має бути ноутбук? Дядько Борис, певно, працює за комп’ютером. Телефон, це, звісно, добре, але Ліда звикла до більшого екрану. Завтра у нього запитає.

Погасивши світло, дівчина спробувала заснути. Проте не виходило. Всі ті події, що сталися за сьогодні, настирливо лізли до голови, не даючи спокою.

Отже, її очікує зовсім невеселе літо. Три місяці має копатися у землі, ходити за домашніми тваринами, збирати овочі та фрукти. Та якби її у Києві попередили про такий вікенд, вона б краще з балкону викинулася.

Пригод сьогодні також випало досить, і всі вони не радували. Скажена курка так налякала, що тепер, дівчина за сто кілометрів не підійде до того клятого пташника.

Ще цей селюк. Звідки дядько його відкопав? Невже дивакові дійсно подобається займатися городами і керувати таким ж роботягами, як він сам?

Узагалі то його можна назвати кумедним. Він настільки не схожий на хлопців, які подобалися Ліді. Вона знову згадала вродливого Максима. Мабуть, «тусить» зараз з кимось у клубі. Хоч би не знайшов собі нової дівчини, доки вона тут.

«Отака моя доля, - подумала Ліда, - раніше у житті був котик, а тепер тюлень».

Ранок  видався прохолодний, і Ліду трясло. Сьогодні довелося встати о шостій ранку для того, щоб полити розсаду. Дівчині просто не вірилося, що родичі мали нахабство так з нею вчинити. Вона це їм ще пригадає.

- Ну що, готова? - запитав Микита, підходячи із двома відрами води, - бери ківш, та до роботи.

- Тобі, що? Немає іншого діла, крім того, щоб мною керувати? - ображено запитала дівчина.

- Узагалі то є. Мені ще потрібно контролювати інших робітників. Але, дивитися за тобою - особисте прохання Бориса. Оскільки я завжди виконував його накази на відмінно, зараз також не можу відмовити.

- Краще б, відмовив, - вколола його дівчина, але хлопець зробив вигляд, що не почув.

Звернув увагу на інше. Ліда стояла обхопивши себе руками та тряслася наче овечка на вітру. Її вид був таким нещасним, що хлопець відчув жаль.

- Чого ж ти вдяглася легко? Навіть літом, так рано, буває прохолодно.

- Не знаю, - непривітно відповіла дівчина, - я у такий час лише один раз повернулася додому. З нічного клубу приїхала на таксі.

- Ну звісно. З таким комфортом, навряд чи відчуєш холод. Чекай.

Він певним рухом зняв з себе куртку та накинув її на плечі киянки. Та, хоч і втонула в ній, але одразу відчула, наскільки стало тепліше. Проте вперто продовжувала мовчати, гніваючись на все і вся.

- Нічого не бажаєш мені сказати? - запитав Микита.

- Нічого. Відчепися, - огризнулася дівчина.

- Тоді бери  ківш та будемо поливати розсаду.

Дівчина тільки но збиралася виконати наказ, як заклякла на одному місці.

За два-три метри від неї, опустився великий птах на тонких, довгих ногах. Такий же довгий дзьоб та прекрасна гнучка шия. Птах затріпотів крилами, зігнувся та почав ходити по городу.

Ліда відчувала, що у захваті. Ну чому вона не прихопила телефон? Це неперевершене видовище треба зняти. Може, повернутися у хату та взяти смартфон?

Але варто було дівчині зробити рух, як птах зупинився та підозріло подивився у її сторону. Було зрозуміло, що якщо йому щось не сподобається, він одразу злетить та зникне у небі.

- Подобається? - тихо запитав Микита, який стояв поряд та також дивився на птаха.

- Він прекрасний, - прошепотіла дівчина, - ніколи не думала, що побачу у житті.

- Це лелека, - посміхнувся чоловік, - невже ти ніколи не бачила?

- Настільки близько - ніколи. Тільки здалеку та по відео на ноутбуці.

- Так його можна побачити тільки вранці. Прилітає поживитися ранніми жабами.

У цю мить, лелека, наче підтверджуючи слова селянина, різко скинув голову та щось проковтнув. Ліда скривилася:

- Жаби? Гидота!

- Для тебе гидота, а для нього - смакота.  

- Дивний смак у жителів села, - промовила дівчина, трохи посміхнувшись.

Вони ще деякий час стояли та дивилися на пернатого, доки той не полетів до гнізда. Гнізда, що виявилося не так далеко. Його навіть можна було помітити з того місця, де стояли хлопець із дівчиною.