ГЛАВА 4

– Василино, доброго ранку, – почувся приємний баритон Стаса Богомолова – давнього друга чоловіка. Вони були однокласниками, потім разом служили в армії та взагалі йшли по життю плечем до плеча. Чомусь його номер не відразу відбився, і я встигла злякатися. Вирішила, що мені телефонує той самий «доброзичливець». – З тобою все гаразд?

– Звичайно, – одразу збрехала я. – Що зі мною могло статися?

– Я знаю, що ти потрапила в аварію, – сказав чоловік, через що моє серце забилося ніби божевільне. – Як ти себе почуваєш?

– Все гаразд, Стасе.

Я постаралася, щоб голос не тремтів і звучав упевнено, але, схоже, не досягла в цьому успіху.

– Правда? – допитувався чоловік. – Васю, ти ж знаєш, що завжди можеш на мене покластися?

– Знаю, – кивнула я, наче він міг це бачити.

Богомолов завжди до мене добре ставився. Напевно, навіть можна було сказати, що він був не тільки другом Дубового, а й моїм також.

– Якщо тобі раптом знадобиться хоч якась моя допомога, ти тільки подзвони, гаразд?

Я закусила нижню губу.

– Стасе? – несміливо почала я. – А якщо раптом доведеться вибирати, кому допомогти, мені чи Дубовому, яким буде твій вибір?

Богомолов замовк, а я одразу ж встигла пошкодувати про те, що сказала.

– Між вами щось сталося? – Після невеликої паузи спитав він,  а коли так і не дочекався від мене відповіді, продовжив: – Васю, якщо я хоч чимось можу бути тобі корисним, то ти тільки скажи. Я ж…

– А знаєш, Стасе? Можеш, – наважилася я.

– Так? Я готовий.

Це було неправильно – просити про послугу близького друга чоловіка, свідомо вбиваючи між ними клин, але… Мені поки що більше ніхто не приходив у голову, до кого я могла б звернутися з таким делікатним проханням.

– У тебе ж, напевно, є хороші фахівці в комп'ютерній сфері?

– Що саме тебе цікавить? – одразу ж насправжки ухопився за мою ще не озвучену думку він.

– Я хочу відстежити того, хто надсилає мені повідомлення з невідомого номера. Це можливо?

– Технічно немає нічого неможливого, Васю, – сказав Богомолов. – Але як буде в реальності...

– Мабуть, я погоджуся перевірити, як воно буде, – запевнила його я, доки не встигла передумати. – Тільки в мене одна умова.

– Яка? – Зацікавився Стас.

– Дубовий нічого не повинен про це знати, і ти не переглядатимеш ті повідомлення, які я попрошу перевірити.

– Це вже дві умови, Васю, – у його голосі чулася посмішка, і в мене на душі стало трохи спокійніше.

– Я хочу повну конфіденційність. Ти можеш мені її забезпечити, Стасе?

– Для тебе все що завгодно, – ніби і жартівливо, але водночас серйозно заявив він. – Як тільки я знайду потрібного тобі чоловічка, віддзвонюсь, все вирішимо.

І я чомусь одразу йому повірила. Богомолов умів бути переконливим та надійним.

– Дякую, Стасе.

В'ячеслава я не викликала, машина Марго після вчорашнього була в ремонті, тому ми вирішили скористатися послугами таксі. Мені варто було заїхати додому і або забрати речі та документи, або…

В голові було порожньо, тільки біль гуляв. І насправді мені не хотілося вплутуватися в цей бруд, в який занурилося моє сімейне життя з вини чоловіка, але…

– Що далі робитимеш? – Запитала мене подруга.

– Не знаю, – знизала плечима я. – Розлучення? Скандал? Примирення? Чорт його знає, Рит. Я стільки років вважала наш шлюб ідеальним, що не бачила як то жахливо все насправді. Мабуть ідеальних родин взагалі не буває, я просто мрійниця.

– Тоді не поспішай з рішенням, щоб пізніше не шкодувати, – порадила вона.

– Як вийде, – зітхнула я. – Ти пам'ятаєш? У мене гаряча голова. Не знаю, як усе це вирішуватиму, але впевнена: як раніше більше не буде. Дубовий?

Кеша чекав на мене під під'їздом.

Цей зрадник був ідеально одягнений, гладко поголений, гарний і бездоганний, як завжди! І не тільки сам посмів з’явитися мені на очі, але ще й величезний букет червоних троянд притяг! Точно на побачення зібрався...

Гад, мерзотник, зрадник!

Ось тільки всупереч голосу розуму моє серце погрожувало вистрибнути з грудей, а ноги одразу послабшали, варто було лише побачити чоловіка.

«І чому кохання не можна вимкнутися за наказом? – Подумки заволала я. – Ну, дайте ж чарівну кнопку, яка зможе знищити всі почуття!»

Навіть дивитися на Кешу зараз мені було просто нестерпно.

Одна половина душі рвалася до нього, а друга хотіла піти і розірвати зрадника на дрібні шматочки, щоб і йому хоч трохи було так само боляче, як мені. За цю ніч Дубовий дивовижним чином не став чужинцем, я все ще кохала його.

Попри почуття, які роздирали мене зсередини, я майстерно тримала обличчя: робота на сцені не пройшла даремно, навчила мене професійно брехати тілом.