3

Початок ХХ ст.

Чоловік у масці задумливо тримав у руках аркуш паперу, весь списаний чудернацькими знаками і символами. 
-    Як же це розшифрувати? – подумав у голос і покрутив в руках папір. 
Це було давнє пророцтво, згідно з яким власник перстня зможе вберегтися від проблем і жити щасливо, а ще бачити майбутнє. Проте щоб отримати інструкцію, як користуватися перстнем, потрібно було його знайти. Легкий стук в двері відірвав чоловіка від думок. 
-    Пане, - почав чоловічок і замовк, обдумуючи, як акуратніше повідомити про ще один провал.
-    Ви його знайшли? – грізно запитав незнайомець у масці. 
-    Ні, пане, але ми шукаємо… - почав виправдовуватися, але замовник його вже не слухав. 
-    Поясніть, за що я плачу вам гроші, якщо ви не здатні розшукати унікальний перстень, який ймовірно всього лежить на найвиднішому місці, - чоловік втомлено видихнув і промовив: - Я даю вам тиждень, інакше зітру вас у порошок, зрозуміло? 
-    Так, пане, все буде як ви сказали.
Чоловічок низько поклонився і позадкував до дверей. 

Наш час

Ольга нервово міряла кроками коридор лікарні і ніяк не могла опанувати хвилювання. Перстень злегка поблискував, наче закликаючи, щоб до нього торкнулися, проте дівчина на нього не зважала, для неї було важливіше, дізнатися про стан батька. Валентина Петрівна сиділа на стільці і мовчки спостерігала за метанням дочки. Оля зробила ще одне коло і жінка не витримала: 
-    Олю, досить вже бігати, цим ти не допоможеш батьку, лише ряботиш перед очима.
Дівчина слухняно сіла поряд з матір’ю і заламала руки. З палати вийшов лікар і Оля з мамою підхопилися йому на зустріч. 
-    Стан поки що важкий, хвороба вже почала прогресувати, чому ж ви не зверталися до лікарні раніше, хіба так можна? 
Валентина Петрівна мовчала, а Ольга взагалі ховала очі. Дівчині було соромно, що вона не цікавилася здоров’ям батьків, та й приїжджала дуже рідко в рідний край. 
-    Лікарю, що нам робити? 
-    Поки що купіть ось ці ліки і чекайте.
Оля з мамою повернулася додому. Валентина Петрівна, випивши заспокійливе лягла спати, а от дівчина і досі сиділа на кухні й нервово теребила в руках край скатертини. Погане передчуття не давало їй спокою, а перстень наче відчуваючи тривогу власниці, почав нагріватися, огортаючи палець теплом. Дивний він все таки, потрібно буде про нього розізнати по більше. Оля зробила собі ще одну чашку м’ятого чаю і зателефонувала подрузі. Саме з нею потрібно буде розслідувати історію магічного перстня. Варя просто обожнює різні містичні і моторошні історії, а особливо цікавиться різними привидами і ритуалами з виклику духів. Звісно її захоплення Ольга не розділяла і вважала все це дурницями і вигадками, але коли з нею почали траплятися речі, які не можна пояснити логікою, то якось по-іншому почала ставитися до містики. А раптом вона і справді існує, щось таке надприродне, поза межами науки і логічного пояснення, щось на кшталт наслідків духовної практики, чи зв'язку із потойбічним світом і надприродними силами. Та ні, що за дурня, от завтра запитає в подруги про цей перстень може вона щось і знає й нарешті розставить всі крапки над «і». Варя взяла слухавку відразу і швидко затараторила: 
-    Ти куди пропала? Я до тебе стільки разів телефонувала, чому ти не відповідала? – накинулася Варя.
-    В мене серйозно батько захворів.
-    Ой, пробач я не знала, - в голосі Варвари вчувалася жалість, яку так Оля не любила. 
-    Нічого, ти тут ні до чого. Я тобі зателефонувала, щоб розповісти одну дуже дивну і навіть містичну історію,  яка трапилася зі мною.
-    Чому я навіть не здивована, що ти знову кудись влипла, - наче докоряючи, промовила подруга. – Розповідай.
-    Ні, по телефону не можна, давай завтра зустрінемося.
-    Добре, чекаю завтра в мене. 
Подруга була заінтригована і напевне зараз помирає від цікавості, але так їй і треба, адже якби вона не витягнула Ольгу до клубу, то дівчина б не мала стількох проблем і таємниць. Друга чашка м’ятного чаю, вміло робила свою справу і Оля відчула як повіки стають важкими, а все тіло вимагає сну і відпочинку, тому поплелася до кімнати. Спала дівчина спокійно, снів, схожих на історичні фільми, не снилося. Чи то так заспокійливий чай подіяв, чи ще щось, але на ранок почувалася чудово. На роботі взяла відпустку за власний рахунок і тому могла більше часу проводити з батьком в лікарні. Увечері вирвала до подруги, яка вже з нетерпінням чекала на Олю. Тому щойно дівчина переступила поріг квартири, Варя накинулася з питаннями. 
-    Олю, розповідай, я ж помру з цікавості.
Миронова задоволено посміхнулася, все таки вона була права. 
-    Проте перш за все хочу запитати як почуває себе твій батько? – згадала дівчина про біду подруги і швидко виправилася. 
-    Лікарі говорять, що стан стабільний, було б набагато краще, якби ми звернулися до лікарні раніше. Я почуваю себе такою винною, - засмученим повним розкаяння голосом сказала Оля і витерла зрадливу сльозинку.
-    Подруго, не кори себе, ти ж не знала, - намагалася втішити Ольгу Варя, але їй це погано вдавалося. 
-    Не знала, бо навіть не цікавилася, - ще сумніше промовила дівчина.
Дівчата зайшли до кімнати і сіли по-турецьки на велике ліжко, яке займало пів кімнати, яка була невеликою, проте затишною, обставленою на дівчачий маневр.  Хоч Варі і було вже двадцять п’ять, але в ній ще жила маленька дівчинка, яка точно не почувала себе вже дорослою. Варвара пильно глянула на Олю, наче оцінюючи її стан, але погляд зупинився на великому перстні на пальці подруги.
-    Ого, а ще говорила, що в тебе особистого життя нема, - наче докоряючи заговорила Варвара, Оля не розуміла про що говорить подруга, тому запитально на неї подивилася.
-    Варю, ти про що? 
-    Як про що, про перстень звісно, - скривилась дівчина і вказала поглядом на прикрасу.
-    А, він! Та ні, це не подарунок, а каталізатор бід, - відмахнулася Оля. – Саме про нього тобі хотіла розповісти. 
-    Ти мене заінтригувала, - задоволено потерла руки Варя, передчуваючи цікаву історію. – Слухаю.
Миронова розповіла подрузі про все, що з нею трапилося за останні дні, а Варвара тільки ахкала і хитала головою. 
-    Оце так, подруго, ніколи не думала, що з людиною, яка не вірить в ніщо надприродне, саме це і станеться.
-    Тому можливо зі мною і сталося, щоб я нарешті повірила в містичне, - припустила Оля  і запитально подивилася на перстень. 
-    Ох, відчуваю, що з ним щось не те, - заінтриговано промовила Варвара і потерла кінчик носа, вона завжди так робила, коли щось обмірковувала. 
-    Я теж так думаю, тому-то і прийшла до тебе. Ти ж у нас спец по всій цій містиці.
-    Ну про спец ти звісно перебільшила, - вдала скромницю Варя, але слова подруги їй сподобалися і вона аж загордилася. 
Оля далі не стала піднімати і так високу самооцінку Варвари, а перейшла до діла:
-    Я думала, якщо це щось магічне, то ти повинна була про нього чути. 
-    Ні, ніколи з таким перстнем не зустрічалася, але одного разу одна жінка щось згадувала про перстень долі, але я вже не пам’ятаю, що вона дослівно говорила. Слухай, давай пошукаємо інформацію про нього в Інтернеті, може щось і знайдемо.