8

ХХ ст. 

Чоловік в масці, він же, Петро Кавицький, діловито походжав кімнатою, продумуючи останні деталі свого плану. Його він склав вже досить давно і тепер почав втілювати в життя. Спочатку підіслав свого слугу, щоб він виконав усю чорну роботу, згодом підкупив інших, щоб вони зникли з гри в той час, коли це буде потрібно. Тепер залишається лише трохи зачекати і перстень буде у його руках. Звісно губити молоду дівчину було дуже жаль, але результат виправдовує методи. Для Кавицького головне було присвоїти перстень, а все інше його мало цікавило. Підкуплений слуга поклав під дверима панночки вологу солому, яка не горіла, а лише чадила. Тепер в княжни майже не було шансів на порятунок. Дівчина була лише пішаком в  жорстокій грі. Коли Петро Кавицький схилився над панночкою, у нього на мить прокинулася совість, але він відразу її відкинув і зняв перстень з пальця нещасної дівчини. Чоловіка, наче окутала хвиля влади, він відчув, яке щастя його буде очікувати, коли він розшифрує інструкцію і навчиться користуватися перстнем долі. Панич не знав, що і доля грає в ігри і за своїми правилами. Доки Петро Кавицький насолоджувався миттю своєї перемоги, то перстень не на жарт розізлився, що його відірвали від законної власниці, якій ще не було призначено долею помирати. Доля не вибачає, коли вмішуються в її плани, тому починає мстити. Не встиг чоловік і кроку ступити із будинку князів, як у приміщенні розпочалася справжнісінька пожежа. Язички вогню жадібно накинулися на шпалери, перетворюючи їх в попіл. Вогнище розігралося не на жарт і чоловіку довелося досить важко аби вибратися з кімнати. Густий дим заполонив всі куточки і загрожував знищити будь-кого хто потрапить в його тенета. Кавицький, задихаючись кинувся до виходу, але вже в коридорі його настигла миттєва смерть від балки, яка під дією вогню впала. Зло було покаране. Перстень відлетів від свого незаконного власника на кілька метрів і тьмяно поблискував у непроглядній пелені диму. Полум’я охопило весь будинок, знищуючи все на своєму шляху. Кавицький, навіть сам не підозрюючи, став жертвою своєї жорстокої гри. Перстень з того часу зник на ціле століття і ніхто й нічого про нього не чув, хоч і багато хто намагався його знайти. Вже більшість вважала його вигадкою і легендою, але от трохи більше ста років потому перстень долі знову обрав собі власника і наступну жертву, які було призначено померти, як тільки цього захоче перстень, щоб завершити древній ритуал. 

ХХІ ст. 

Тремтячи всім тілом Ольга їхала у таксі до свого хлопця, який може виявитися лише шукачем перстня доля, а по сумісництву ще й і вбивцею. Хоча в останнє дівчина вірити зовсім не хотіла. Згадуючи своє страшне видіння, дівчину кидало в холод. Бідна княжна з галюцинації, вона стала навіть не жертвою перстня, а людської жадібності і бажання безмежної влади. Та Миронова була на все готова аби лише ніяк не бути пов’язаною з цим проклятим перстнем, але доля не запитує нас, про наші бажання. Раніше Ольга ні разу не була у Влада, все якось він до неї приїжджав, тому тепер з цікавістю розглядала його квартиру. Чоловік здався Мироновій занадто знервованим, чи то її уява розігралася? Спочатку запропонував сісти, а потім простягнув келих вина, на який дівчина подивилася з підозрою, проте взяла. Владислав постарався на славу. Розкішно накрив стіл, розставив свічки і прикрасив квітами. Та й сама квартира у хлопця була досить непоганою, хоч і знаходилася у старому п’ятиповерховому будинку, ще часів Хрущова.  Пити вино Ольга не спішила, а щоб хоч якось відволікти, хоч на мить, увагу Влада, попросила приготувати їй каву. Чоловік рушив на кухню, а дівчина тим часом поміняла келихи. «Тож не підлив він мені отрути, врешті решт», - подумала Миронова, щоб хоч якось виправдати свій вчинок. Влад повернувся досить швидко, і кімнату окутав приємний запах свіжозвареної кави. Ольга подякувала і зробила невеликий ковток.  Обоє мовчали і не знали з чого розпочати розмову, нарешті заговорив хлопець. 
-    Олю, я дуже щасливий, що зустрів тебе, ти навіть не уявляєш яка дорога для мене.
Ольга здивовано глянула на чоловіка і намагалася почути хоч якусь фальш в його словах, але вони були справді щирими. Дівчина не розуміла як тоді її майбутнє пов’язане з видінням з життя нещасної Наталі. Якщо Влад її справді кохає, то не завдасть шкоди. Чи можливо це лише, щоб закохати дівчину в себе і заволодіти перстнем? Оля вже геть заплуталася, не знала чому вірити, а чому ні і що взагалі робити. Молодий чоловік тим часом підніс келих і, дзвінко торкнувшись Олиного, надпив. Владислав раптом відчув слабкість в усьому тілі, а повіки почали повільно злипатися. Як таке можливо хлопець не розумів, бо заснути мала Ольга, а не він. Проте відповіді знайти чоловік не встиг, бо поринув у глибокий сон. Миронова тим часом з жахом спостерігала, як її коханий повільно втрачає зв’язок зі світом, і прийшла у справжній шок. Все таки видіння її не обмануло і Влад справді шукач перстня і готовий вбити її аби заволодіти прикрасою. Через кілька хвилин дівчина тремтячими руками знайшла телефон і з третього разу змогла зателефонувати Варі. 
-    Варя, - плакала дівчина, - я його… вбила, здається, - голос настільки тремтів і був готовий у будь-яку мить зірватися на істеричний.
Подруга була шокованою від почутого, але швидко взяла себе в руки і промовила:
-    Тобто вбила? Як? Чим? – посипалися питання.
-    Не знаю…, я… просто… поміняла келихи з вином… ми випили, а потім…він…впав.. і.. здається не ди..ха.є, - вже не могла стримуватися Миронова і голосно розридалася. 
-    Так, заспокойся і скажи адресу я вже виїжджаю. 
Варя застала подругу в жахливому стані, туш потекла і утворила чорні потоки на щоках, а сама Оля раз у раз голосно схлипувала і тримала з останніх сил.
-    Показуй труп, - діловито рушила до кімнати Варвара і роззирнула, шукаючи тіло. 
-    Він.. там…, - махнула Миронова у бік вітальні і додала: - на підлозі. 
Подруга рушила в указаному напрямку і побачила Влада, який здається і справді не дихав. Дівчина притиснула два пальці до шиї чоловіка і голосно видала вердикт: 
-    Ніякий він не труп, а просто міцно спить.
Ольга судорожно засміялася і полегшено видихнула. 
-    Боже, як я злякалася. 
-    Уявляю, проте підозрюю, що на його місці повинна була бути ти.
-    Але для чого мене присипати? – не розуміла Миронова, хоч деякі варіанти відповіді почали з’являтися в голові. 
-    Як для чого? – здивувалася Варя. – Щоб зняти перстень або…, - раптом дівчина зам’ялася і пильно роззирнулася кімнатою. 
-    Або що? 
-    Або він хотів розшифрувати інструкцію, - закінчила свою думку Варя. – Нам потрібно її знайти, доки він не прокинувся. Давай, не стій, а допомагай мені, - кинула Варвара у бік похололої Олі. 
Дівчину двічі просити не довелося і вона кинулася допомагати подрузі. Через деякий час Варя переможно тримала пожовклий аркуш паперу і вдивлялася в накреслені символи. 
-    Самі ми це точно  не розшифруємо, потрібен перекладач або хоча би словник. 
-    У Влада повинен бути, він ж філолог. 
Словник також знайшовся досить швидко і дівчата поринули в роботу.
-    Щось тут не так, - потерла кінчик носа Варя, коли вони вже годину перекладали окремі слова, які не хотіли з’єднувати в речення і нести хоч якусь інформацію. 
-    І справді, просто набір слів, - погодилася Оля. – Ми точно щось робимо не так. Пам’ятаєш відьма казала, що без перстня інструкцію не розшифрувати.
-    І справді, чому ми не здогадалися раніше. Проте з’явилося ще одне питання, як використати перстень? 
-    Я помітила, що він постійно світиться, а що якщо посвітити ним на аркуш, - запропонувала Миронова і піднесла руку до паперу. 
Дівчата наче заворожені почали спостерігати, як деякі слова почали світитися фіолетовим, а деякі взагалі стали тьмяними. 
-    Є! – закричала Варя і швидко почала перекладати утворені речення. 
-    Повірити не можу, у нас вийшло, - тріумфувала подруга.
Перша частина, яку переклала Варя була малоінформативною. Там говорилися лише загальні відомості, які і так були відомі дівчатам. Перстень міг передбачати майбутнє і те що у всіх власників цієї прикраси були схожі історії. Варвара була розчарованою, вона думала, що в інструкції будуть справді корисні факти про перстень долі. Проте вона не втрачала надії, що у тій частині, яку переклала Ольга буде щось справді рокове. 
Оля тим часом почала читати перекладене і з кожною хвилиною її обличчя ставало все більш похмурішим, а риси все суворішими і сумнішими. 
-    Що там таке? – не вгавала Варя, якій було дуже цікаво, чому так змінилася подруга. 
-    Нічого, - відмахнулася Миронова, а Варя спохмурніла і образливо надула губки. 
-    Так не чесно, ми разом перекладали, чому ти не хочеш розповісти те що написано в тебе. 
-    Тому що це стосується лише мене, - коротко відповіла Ольга і різко підхопилася на ноги. 
-    Подруго, що з тобою? – вже затурбувалася Варя, від якої не заховався знервований і пригнічений стан Олі. 
Дівчина не відповіла і навіть не глянула на ображену Варвару, а рушила до виходу.