9

Оля йшла мостовою і навіть не дивилася на прекрасний пейзаж. В голові стукотіло лише одне – вона жертва і цього не змінити, єдиний шанс спасти батька і наступні покоління, яких вибере перстень – це завершити ритуал. Помирати дівчина звісно не хотіла, але і вибору також не було. Перстень буде дарувати щастя їй, а її близьким лише біду. В інструкції було написано, що якщо обраний добровільно завершить ритуал, то перстень знищиться, а якщо ні, то у назначений час він сам візьме своє і продовжить існування. Миронова твердо вирішила, що повинна це зробити добровільно і врятувати всіх. Вона навіть уявити боялася як засмутяться її батьки і Варя. Та й і Влада не влаштує її смерть, бо тоді перстень буде знищено назавжди. Проте вона твердо вирішила, що зробить це. Ще раз все обдумавши, наступного дня Оля поїхала до вже знайомої відьми. Магда була заклопотаною, тому не відразу побачила Миронову, яка тихенько ввійшла і завмерла на порозі, коли побачила як відьма щось варила і шепотіла, якісь заклинання. 
-    Чого стоїш на порозі, наче статуя з моєї колекції? – невдоволено запитала відьма і різко обернулася.
-    Ем… не хотіла вам заважати, - прохрипіла Оля, яка навіть знати не хотіла, яка саме колекція статуй у Магди, сподівалася, що хоч не людей. 
-    Я вже закінчила. Чого прийшла?
Хорошим манерам відьму точно не вчили, або вона просто не вважала інших людей вартих її ввічливості. 
-    Мені цей… - зам’ялася Миронова, але від пильного погляду Магди швидко продовжила: - ритуал завершити.
-    Ти, дівчино, геть божевільна? – подарувала комплімент відьма.
-    Та ні, просто, вирішила знищити перстень, до того як він зробить це сам. 
-    І ти хочеш, щоб я його завершила ? – зіщулила очі відьма.
-    Так, - тихенько писнула Оля і запитально подивилася на жінку. 
-    Я не хочу мастити руки кров'ю і до того ж, де я потім твого трупа подіну, ти про це подумала? 
-    Ні, - чесно відповіла Оля.
-    То ось. Ти то помреш, а мені вбивство припишуть. Ні, я проти, і навіть не проси. 
-    Але іншого виходу немає, - ледве не плакала Ольга. – Мій батько може померти, а сама я буду постійно жити в страху, коли ж нарешті перстень надумає мене забрати. 
-    Я знаю ще один спосіб, він звісно ненадійний і не дає жодних гарантій, але раптом все таки спрацює, - почала інтригувати відьма і присіла на хиткий стілець, який у будь-яку мить міг зламатися.  
-    Чому ж відразу не розповіли? - дорікнула дівчина.
-    Не знаю, щось відразу так і не згадала. 
-    То який спосіб? – вже не могла приховати своєї цікавості Оля.
-    Ти і далі будеш жити з цим перстнем, і коли він надумає забрати твою душу, то маєш бути похороненою з ним на пальці. Тоді прикраса заспокоється аж до того часу, доки її хтось не відкопає, якщо такі звісно знайдуться. 
-    Я зрозуміла, дякую. Я так бачу, що більше ніяких варіантів немає, окрім цього звісно. 
Оля вийшла від відьми трохи обнадієна. Вона вже почала морально себе налаштовувати на самогубство, тому тепер полегшено видихнула, бо помирати не доведеться. З Владом звісно Ольга більше зустрічатися не буде, він втратив у її очах всю свою цінність і любов. Він ще один зрадник на її шляху. Все таки на чоловіків з іменем Влад їй щось геть зовсім не щастить. Через тиждень дівчина помирилася з подругою і остаточно розлучилася з Владом. Батько Олі пішов на поправку і всі говорили, що це просто чудо. Сама Ольга переїхала зі столиці до маленького містечка, де і пропрацювала вчителькою все своє життя. До неї звісно частенько навідувалися шукачі перстня, але коли дізнавалися, його історію, то бажання володіти ним відразу зникало. 
Варя, після пережитої подругою історії з перстнем долі, вже назавжди зав’язала з відьмами і різними ритуалами й повністю присвятила себе роботі і коханому чоловіку, до речі, тому хлопцю з клубу. Влад безслідно зник, можливо його покарали за невиконану роботу, а можливо він сам кудись втік.

Ольга Миронова прожила з перстнем ще п’ятдесят років, і у віці сімдесяти п’яти - перстень забрав її життя. На своєму шляху Ольга бачила ще не одне видіння, і всі вони частенько рятували її від необдуманих вчинків. На жаль,  вона так і не знайшла свого справжнього кохання і не вийшла заміж, власних дітей у неї також не було. У заповіті Миронова написала, що обов’язково після своєї смерті повинна бути похороненою з фіолетовим перстнем на пальці, і цю вимогу було виконано. Можливо колись якийсь шукач пригод чи кращого життя і розкопає могилу Ольги і зніме з її пальця перстень й тоді все буде марно, бо прикраса знову прокинеться, і захоче нових жертв, і ще більше тих, хто буде прагнути нею володіти.