Петрович із лісу

5

Ввечері бабуся сказала, що йде на ювілей до знайомої, що живе на іншому краї села. Повернеться пізно, а може, заночує там і прийде додому рано вранці. Олена допізна засиділася за ноутбуком, працюючи над іншими матеріалами. Хоч у неї нібито відпустка, проте робота є. Краще зробити зараз, ніж тоді, коли навантаження ще побільшає. Олена завершила роботу вже о десятій вечора. Дала Рексові їсти, перевірила, чи зачинені кури, та пішла спати. Не знала, чому, але за сьогоднішній день втомилася не менше, ніж за вчорашній, коли бігала лісом. Лягла на ліжко, але заснути довго не могла. Думки крутилися в голові, заважали спати, змушувати знову і знову пригадувати все, що відбулося, всі розмови та події. Загадковий Петрович не давав спокою, хоча здавався звичайним диваком чи просто несповна розуму. Ні, статтю про нього вона таки напише! Недарма ж лазила по лісу та говорила з селянами.

На небо зійшов повний місяць: молочно-білий, яскравий, вкритий темними плямами кратерів, наче печиво родзинками. Від безсоння Олена довго його розглядала через вікно і нарешті збагнула, чому в дитячих книжках зображали місяць із лицем. Вигадливий візерунок сіро-блакитних кратерів на білому тлі й справді складався в її уяві в обличчя, що допитливо дивилося з неба на землю, вивчаючи, що ж роблять люди по своїх домівках. Олена кліпнула, й обличчя місяця наче попливло, спотворилося, стало хитруватим, навіть хижим. Здавалося, годі було втекти від погляду очей-кратерів, які бачать усе на землі. Й справді, з прадавніх часів люди багато уваги приділяли місяцю, різним ритуалам, пов’язаним із ним. Олена подумала, що треба буде якось написати про це статтю. Якраз для тих, кого цікавлять не лише новини та плітки про зірок, проте немає часу чи бажання читати енциклопедії та пізнавальні сайти. Саме такі люди люблять статті на їхньому порталі, виведені в категорію “Цікаве про світ”. До речі, майже половину статей у категорії пише вона. Що ж, до статті про відлюдників треба ще одну про місяць, але трохи пізніше…

Місяць проплив по небу та тепер світив просто у вікно. Олена зашторила фіранку, повернулася на бік та закрила очі. Кілька разів глибоко вдихнула та видихнула. Подруга, що захоплювалася йогою, завжди запевняла її, що така проста техніка допомагає відкинути зайві думки, заспокоїтися та заснути. Хтозна, чи правда, але перевірити варто. Завтра знову рано вставати…

Олена прокинулася. Надворі ще була ніч. Місяць перемістився далі, і тепер за вікном зяяла суцільна темрява. Вона повернулася, бо бік уже затік, і зручніше вмостила голову на подушку. Заплющила очі та сподівалася знову поринути в сон, але…

Щось застукотіло по даху. Олена підвела голову та прислухалася. Може, дощ починається? Застукало ще раз. Заголосно для дощу. Може, град? Олена відсунула фіранку та подивилася на двір. Жодної хмаринки, ясне небо. Місяць, що тепер висів над сараєм, набув рожевого відтінку. По даху застукало знову, і тепер Олена нарешті зрозуміла, що то не дощ і не град. По даху хтось ходив, обережно перебираючи ногами по шиферу. Звук переміщувався від краю догори, туди, де було віконце на горище. Серце Олени стислося від страху. Вона вдома сама, бабуся далеко, мабуть, заночувала в гостях. Телефон на ніч завжди вимикає. До сусідів не докричишся, бо їх хата аж через сад. Та й злодій почує. Дзвонити в поліцію? Але поки вони доїдуть з райцентру, він уже може залізти в будинок.

Сковтнувши слину, Олена обережно, щоб не скрипіло, встала з ліжка та тихенько пішла на кухню. Стукіт припинився. Невже непроханий гість почув, що хтось є в будинку, та зачаївся? Вона витягла з шухляди довгий ніж, яким бабуся різала м’ясо. Йому стільки ж років, скільки й Олені, якщо не більше. Ще покійний дід його десь дістав, дуже любив за гостре лезо та особливий сплав, завдяки чому ніж довго не тупився. Ну що ж, нарешті й для онуки згодиться. Дідову рушницю бабуся ще давно продала, тож доведеться орудувати ножем. Хоча ні, дай Боже, щоб не довелося. Стиснувши спітнілими пальцями поліроване дерев’яне руків’я, Олена затамувала подих та прислухалася. Жалібно завив Рекс, потім заскавчав та замовк. Забрехали кілька сусідських собак. По даху знову заходили, але вже тихше й обережніше. Мабуть, злодій не хоче, щоб собаки збудили господарів.

Олена стояла посеред кухні, ледь дихаючи, дослухаючись до найменшого шарудіння знадвору. По даху знову заходили. Туп-туп-туп від верху набік, до великої кімнати, де зазвичай спала бабуся. Тупотіння супроводжувалося скреготінням по шиферу, мабуть, злодій начепив якісь гачки на ноги, щоб краще чіплятися. Звуки стихли. Невже шукає, де краще пролізти в будинок? Може, драбину чіпляє? Чи мотузку?

Туп-туп-туп! Злодій знову збирався нагору, шкрябаючи по даху, неначе здоровенними кігтями. Серце тьохнуло. Тепер точно полізе через віконце на горище! Наче на підтвердження думкам, щось над головою задзеленчало та застукало. Дідько! Він намагається витягнути скло з віконця! Тепер їй точно кінець! Думки забігали в голові, рука ще сильніше, аж до болю стила ніж. Та до біса ніж! Що дівчина зробить проти досвідченого злодія? А вона в цьому не сумнівалася, бо хто ж іще полізе в хату через горище по даху? Селяни, котрих колись грабували, розповідали, що завжди лізли через перший поверх, і то тоді, коли господарів не було вдома.

Так, думай, думай! Кожна секунда дорога! Олена твердо пішла до вхідних дверей. Треба якомога швидше вибігти надвір, вискочити на вулицю та кричати, щоб побудити всіх сусідів. Злодій, поки допетрає, що вона вибігла з будинку, та злізе з даху, її не наздожене. У будь-якому разі можна заховатися в темних кущах чи перелізти через паркан до сусідів. Переполошиться вулиця — злодій побоїться її переслідувати.

Олена прислухалася до звуків — злодій продовжував возитися з віконцем. Чудово, значить, не почує її. Точним рухом крутнула ключ у замку, різко прочинила двері, вибігла надвір. Рекс глибоко забився в будку та жалібно скавчав. Олена швидко перелізла паркан, щоб злодій її не зловив, заховалася в тіні вишні та повернулася, щоб глянути, хто ж сидить на даху. Темний згорблений силует бовванів на даху, біля самого віконця на горище. Здавалося, він не почув, як Олена вибігла, бо зосереджено колупав раму. Добре, якщо так. Олена тихенько вийшла з тіні та побігла вулицею до сусідів. Наостанок ще раз оглянулася…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше