Планета 2.0. Перезапуск.

Розділ 4.

До біса все....
Порятунок потопаючих, справа самих потопаючих... Тим паче, що вони самі себе топлять у всьому цьому. А коли ти їх рятуєш, ще й по макітрі намагаються настукати.

Це їх вибір. Свідомий. Вони всі це робили свідомо. Ніхто нікого не змушував.

Дістаю ключі з кишені. Відчинивши машину сідаю. Тисну на газ. Швидше б до дому. Прийняти душ і завалитися спати.
Час вже навчитися сприймати роботу, лише як роботу. І не більше.

Робити те, що мені кажуть і не замислюватися про зайве. 
Не пнутися зі шкури, не перетворювати роботу на життя.

Врешті решт, я молодий хлопець. Треба знайти собі дівчину, намагатися влаштувати своє життя і не брати все близько до серця. Бо так я і залишуся холостяком.

Налаштувавши себе на потрібну хвилю прийняв душ і ліг спати даючи установу "геть думки про роботу".

І намагався... З усіх сил намагався, але....

- Алло, Льоха...- кажу в телефон. - Так, я бачив котра година. Але ти мені дуже потрібен. Ти і твій комп. Тож чекаю.
І скинув виклик.

Глянув на годинник. Пів на другу ночі.  Та й нічого страшного. Все одно не спить. Рубиться у відео ігри. А так зробить гарну справу - допоможе....

Олексій Марінченко. Чоловік моєї молодшої сестри, який дуже добре розуміється в комп'ютерах. А точніше з ними на ти. 
Вирішив скористатися його знаннями на благо людства.
Скільки б я себе не вмовляв би, але роботу сприймати інакше не можу. Може занадто принциповий? Не знаю...
Але одне знаю точно, мені зовсім не хочеться почути про нові жертви.

Через пів години Льоха вже щось клацав на клавіатурі і посміхаючись знущався з мене.
- Сергій, тут взагалі нічого важкого немає. І як ти не розібрався? - питає мене розбираючи програму пошуку злочинців. Так, ту саму, над якою я чаклував цілий тиждень.
- Слухай, у мене не той настрій...- відповів, принісши йому і собі по чашці чаю. 
- Тримай. Ніч буде довгою і важкою.

- Ооо... Давай, розповідай. - відповів, роблячи ковток гарячого напою.


Коли я розповів йому про те, що сталося, він не сказавши ні слова когось набрав.
- Жека, привіт. Не спиш? Ну, я і не сумнівався. Мені допомога потрібна. ...Ха ха... Бери Колю з Ромою і до мене. Зараз адресу скину. Все. Чекаю.

Він швиденько скинув смс з адресою другові і піднявши голову запитав:
- Печиво є?
- Яке ще печиво?
- Та будь-яке. Я хлопчина не перебірливий.
- Та це я знаю. Не дарма мала тебе покохала.
- То є, чи ні?
- Є...
- То тягни сюди. Все, що є. Зараз хлопці приїдуть. Будемо тобі допомагати. Ніч буде дійсно довгою.

Пройшло три години. Вже почало світами, а чотири вмілі хакери продовжували зосереджено щось шукати в Інтернеті. Довго щось обговорювали, сперечалися один з одним, і знову продовжували. 
Дивлячись на них я розумів, що все-таки інтернет це не таке вже й зло. Просто треба користуватися ним так, щоб від нього була користь. От, як ці хлопці. 
Так, вони і не помічають, як летить час поки вони в мережі, але ж роблять це з добрими намірами.

Може цей світ ще можна врятувати? промайнула остання думка перед тим, як я заснув




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше