Відвідування Пра

Після школи Пиш і Киш вирушили до Пра. Насправді його звали Тео і він був їхнім прапра... прадідом. Його численні нащадки в якийсь час стали називати його просто Пра. Він був керівником і доглядачем обсерваторії, професором астрономії та радіоелектроніки, автором численних наукових праць та деяких відкриттів.

Пра був дуже старим котом, який переступив нещодавно своє п'ятисотліття. Серед котів, що живуть в середньому триста років, він вважався довгожителем, але в його зовнішності не було ознак старості. Як і всі особи за двісті, він пересувався повільно і поважно. Кажуть, що головною причиною його довголіття був невгамовний інтерес до науки.

Теоретично сучасні методи омолодження могли б дозволити прожити надзвичайно багато (до 1000 років, а може і більше). Але практично, досягнувши віку 200-400 років, багато кішок (людей, собак) починали втрачати інтерес до життя. Омолоджуючи методики в такій ситуації різко втрачали свою ефективність. Тому лікарі завжди рекомендували літнім пацієнтам цікавитися всім на світі та радіти життю.

Пра запросив Киша і Пиша у гості до себе додому, почувши про їх падіння з даху. У його будинку був потужний телескоп, в якому можна було добре роздивитися не тільки супутники Баст, а й інші планети їх сонячної системи. Пра налаштував телескоп на найближчу до них планету Ісіду. ЇЇ освоєння почалася сотні років тому, і на неї була побудована велика дослідна станція. У майбутньому цю планету заселять кішки, але зараз ведуться роботи по створенню навколо неї оболонки, що перешкоджає проникненню в атмосферу занадто інтенсивного сонячного випромінювання. Бастіани не форсували події й змінювали все не кваплячись. Адже на самій Баст заселення всіх континентів ще не відбулося й на карті залишалося багато недосліджених місць.

Коли кошенята надивилися на Ісіду в телескоп і послухали лекцію про плани її освоєння та зміни, вони стали пити чай з тістечками. Пра приніс фотоальбом, який містив фото всіх його родичів. Вони впізнали себе в глибокому дитинстві, фотографії матері, тітки Канді, дядька Степана та іншої рідні. Перевернувши чергову сторінку чималого альбому, вони побачили фотографію людини.

— Хіба людина може бути родичом кішки? — запитав Пиш у Пра.

— Генетично — ні. Але насправді — так, — відповів Пра і продовжив. — Багато кішок мають прізвища, людські прізвища, але давно ними не користуються. Річ у тому, що коли кішки жили разом з людьми й вже почали визнаватися розумними, їх часто реєстрували по прізвищу людини, з якою вони жили. Нерідко протягом сотень років нащадки однієї й тієї ж кішки жили в одній людській сім'ї. При цьому між людським і котячим сімейством формувалася глибока прихильність, яка отримала назву «неявна спорідненість». Кішки, ставши розумними та незалежними від людини, довго зберігали ці прізвища й охоче контактували зі своїми людськими «родичами». Зараз ці зв'язки розірвані, але, кажуть, коли кішка і людина одного прізвища зустрічаються, вони відчувають один до одного деяку симпатію і прихильність.

На фото був професор радіоелектроніки (ось такий збіг) Куліченко. Він є нащадком переселенців з України, в сім'ї яких жили далекі пращури Пра. Професор Богдан Куліченко зацікавився роботами свого однопрізвищника, кота Тео Куліченко. Простеживши його генеалогію, він з'ясував, що цей кіт є його неявним родичем, і вирішив не тільки обговорити з Пра цікаві для нього теми, а й відновити розірвані зв'язки. Спілкування двох професорів з різних планет було плідним і приємним. Їм завжди було про що поговорити. Навіть просто сидіти в котейні та мовчки пити чай їм було комфортне. Богдан часто літав до Баст на роботу і відпочинок, привозив сюди свою сім'ю. Тільки Катастрофа телепортів, що вибухнула сотні років тому, розірвала всі зв'язки з іншими планетами, в тому числі й з людськими родичами.

Телепорти протягом сотень років були найзручнішим і найшвидшим засобом пересування. З відкриттям телепортації почалася нова ера освоєння космосу. Відстань між планетами перестала мати значення. Космічні кораблі стали використовувати тільки всередині сонячних систем або для розвідки нових. Але телепортація, як з’ясувалося, була не такою безпечною, як вважало людство. Деякі помилки в її використанні призвели до катастрофи, в якій загинули деякі світи. На щастя, не всі вони були заселені. Катастрофа торкнулася частини систем, прилеглих до сонячної системи планети Баст. На їх місці утворилося змішання з космічного сміття і пилу, що перешкоджає проходженню сигналів. Його назвали Непрохідним поясом.

За Баст освоєних світів не було, а зв'язок з метрополією (Сонячною системою) та іншими населеними планетами було повністю перервано. Людей на Баст в момент катастрофи було не так багато. Через сто років вони переобладнали найбільший космічний корабель «Титан» для тривалих міжзоряних подорожей і покинули планету. Люди вирушили через Непрохідний пояс до найближчої заселеної людиною системи Каро. Зв'язок з ними був також втрачений і їх доля невідома. 

— Що ж відбувається за Непрохідним поясом? — запитав Пиш.

— Цього ми досі не знаємо, — відповів Пра. — Нещодавно ми відправили туди серію супутників-рефлекторів сигналу і надали в космос потужний сигнал з координатами Баст. Ця ж система може приймати сигнали, але відповідь ще не надійшла.

Раптом задзвонив відеофон. Вкрай схвильована секретарка Пра з обсерваторії повідомила, що з-за Непрохідного поясу був отриманий сигнал SOS. Корабель-розвідник «Шанс» з планети Шахтарська просить про допомогу і посадку. На його борту знаходиться людина-астронавт! У обсерваторії оголосили про збір Планетарної комісії. Професор викликав таксі та відразу ж поїхав туди.

Схвильовані, Пиш і Киш побігли додому. По відеовізору обов’язково будуть повідомляти про перший контакт з людиною за останні двісті років!