Глава третя: Інститут не потрібних панянок

- Слухай, а ти ціну не загнув? Потрійний тариф !!! А в тебе там нічого не лусне? - розплачуючись з візником, скандалив Ганс Гросс
- Все згідно з правилами перевезень. - спокійно відповів він. 
- З якими такими правилами? 
- Утверджені магістратом міста, пане. 
- I що з того? За що ти з мене три ціни дереш? 
- Перша за проїзд...
- Добре. Законно. - скриплячи зубами погодився старий. 
- Друга ціна - за заміське перевезення. 
- Та скільки тут було? - просто зірвався старий - Чистої їзди двадцять - він подивися на свій старенький, потертий кишеньковий годинник - три хвилини п'ятнадцять секунд. 
- Та хоча б за ріг звернути за межу міста. - стояв на своєму візник - Правила є правила. 
- Добре. - важко дихаючи погодився пасажир - А третю за що накрутив? 
- За швидкість. - спокійно відповів він, чого не можна сказати про пасажира. 
- Та ти знущаєшся?!!- закричав у все горло пасажир, перекрикуючи піднімаючися вітер, і притримуючи ледь не впавший циліндр - Яка "швидкість"? Черепахи з переломаними ногами!!! Та ми сюди плелися годину, сорок три хвилини, сімнадцять секунд!!! В мене все зафіксовано!!! 
- Вас попереджали, що на мостах через Прут завжди затори. Та і в самому місті особливо не розжнешся...
- То були твої проблеми!!! - перебив візника невдоволений пасажир - Швидкостi не було. Отже, і платити за неї я не буду.
- Пане. Якщо ви в повному обсязі не оплатите проїзд, то я розвернуся і поїду. I доведеться вам тут, в лісі біля озера, шукати собі іншого візника - він подивися на небо, на наближаючися хмари. 
- Добре, отримуй - розплатившись, Ганс Гросс розвернувся у напрямi воріт. 
 - А за простий - пролунало йому в слід.- Його оплачують окремо. 
- Сам винен. Нічого було привчати - пробурчав старий, кладучи монети в долоню задоволеного візника - Тримай. Здирнику!!!

 Розвернувшись, Ганс Гросс пішов до воріт.  Це були дві скульптури, сплетені з металевих товстих дротів. Вони представляли собою дві молодих панянки, в сарафанах, чепчиках на голові, які стояли доторкаючись одна одну кінчиками пальців. Над ними, і менш розкішними, про також гарно виконаними, у вигляді трояндових букетів, сплетених з металу вхідних дверей, височила арка з написом: 

" Інститут благородних панянок баронеси Баторн"
 Біля воріт вже стовпилися купкою молоденькі дівчатка, в однакових сарафанчиках і чепчиках - вихованки даного закладу. Хіхікання, і жартівливі коментарі, відпущені в адрес "Сварливого старого" ще більше розізлили його.  

- Чого вирячилися !!!- гаркнув він на дівчаток, та так, що навіть коні позаду нього встали на диби. 
- Спокійно коники. Спокійно - підійшовши до коней, заспокоював  візник годуючи чимось з руки, і гладячи по шиї - Все добре. 
- Ану пішли звідси!!!
 Дівчаток, як вітром здуло. 

 - Ви чого дівчат лякаєте? - почувся голос. Ганс Гросс розвернувся, і побачив типового дворецкого. Високого, підтягнутого, дещо зневажливо дивячогося на гостя. Він не любив цю породу людей, тому саме на ньому і  вирішив зірвати злість за весь день.
 

 Користуючись що він підійшов занадто близько до воріт, старий схопив його за піджак, і щосили рвонув на себе. Лице дворецкого врізалося в викувану троянду на дверях. 
- Слухай ти. Я Ганс Гросс, прибув сюди не панькатися з вами, а проводити розслідування по особистому дорученню генерал-губернатора. Якщо ти, сволота, зараз же не відчиниш, і не відведеш до господині, я повернуся з усією поліцією міста, переверну тут кожну дощечку. Відчиняй давай!!!- відштовхнувши прокричав він. 

 Вставши, отряхнувшись, дворецький відчинив двері, і впустив гостя. Пройшовши на територію, Ганс Гросс пройшов мимо маленьких, ошатних будиночків, біля яких бігали і галасували дівчатка. 
- I що? - запитав старий, киваючи на бігаючих вихованок.- Може до порядку призвеш? 
- Не забороняється. Головне, щоб майно не псували. 
- Щоб я так жив, в кадетському корпусі. - з неприхованою заздрістю пробурчав старий, згадуючи військову муштру дитинства. 
 

 Підійшли до критого, напівпрозорого приміщення. Дворецький відчинив двері, старий зайшов. Перед його очима пристали квiти, всіх сортів і кольорів. Вони були по всюди. Висаджені в землю, розставлені на столах, звисали пагонами з підставок, або ж обвивали жердини встромлені в ґрунт.
 

 Пройшовши далі, вони побачили гурт дівчаток, які з горщечків пересаджували квіти в землю. Ними керувала рудоволосі панi, на вигляд років сорока. 
- Ще одна руда, на мою голову.- пробурчав старий. 
- Пані баронеса! - проговорив дворецький. 
 

 Рудоволоса пані повернулася, і подивилася на увійшовших своїми блакитними очима. 
- Так Орест.
- До вас. Від генерал-губернатора. 
- Добре. - сказала вона, і перевела погляд на дівчину поруч - Гелена. 
- Так пані баронеса. 
- Закінчи тут з групою, і приберете потім. 
- Добре пані баронесо. - сказала чорнява дівчина поруч. 

Жінка підійшла до чоловіків. 
- Орест - звернулася вона до дворецького. 
- Так пані баронеса. 
- Проведи, будь ласка, гостя до моєї приймальні - і повернувшись до старого сказала - Я приведу себе до ладу, і приєднаюся до вас. 
- Добре. Але особливо не захоплюйтеся. В мене немає годин часу, аби ви причепурилися. А справа нагальна.

 Кабінетом баронеси Баторн, виявися окремий будиночок, підкреслено офіційно обставлений. М'які крісла, столи, шафи з книгами, солідного вигляду видання, які ніхто ніколи не читає, і окремої шафи-годинника. Видно було, що господарі солідні люди.

 З порогу, відмахнувшись на пропозицію дворецького щось принести, Ганс Гросс дістав свій кишеньковий годинник. Так і було. Шафа-годинник показував без п'яти три, а його без семи. 

 П'ять хвилин минуло, i у двері ввійшла господиня закладу. Вогняне руде волосся, підкреслювалося червоною, манжетною сукнею до підлоги, на голові легкий капелюшок з бутоном троянди. Також червоного колюру.