Глава дев'ята: Вирішення чужих проблем

 Злива за вікном навіть не думала вщухати. Старечі кістки Ганса Гросса , особливо давня травма ноги, починали нити від надмірної вологи. Кутаючись в воріт плаща, вийшов зі старим другом за ворота. 

 Підходячи до свого візника, вони почули шум коней. Ще за мить, в суцільній стіні дощу , показалися вогні ліхтарів розкішної карети. Зупинилася перегородивши дорогу. 
- А ти популярний.-  сказав Александр Торвальд , киваючи на різьблену карету, де замість звичайного скла , стояли вітражі -  Цікаво хто це?

 Відповісти Ганс Гросс не встиг. З карети , під проливний дощ, вийшли двоє i направилися до них. З кожним кроком, цих похмурих типів в чорних сюртуках i циліндрах, руки чоловіків самi собою тягнулися до зброї.
- Вас хочуть бачити.- сказав один з підійшовших , протягуючи картку. На ній було написано ім'я генерал-губернатора. 
- Мені відійти треба - сказав Ганс Гросс. - Ти не мокни, зайди в візок. 

  Александр Торвальд кивнув , і сів у візок.  Підійшов до карети і сів в середину.  
 В темрявi навпроти сидів чоловік. Коли він нахилився, колишній слідчий побачив зморщене лице , з вусами зрощеними з бакенбардами:
- Пане Гросс - почав генерал - губернатор - ви мене серйозно підставили. 
- Ну так вийшло. Треба було зупинити потяг, довелося помахати зброєю...
- До біса !!! - прокричав генерал-губернатор - Ви нащо начальника вокзалу побили?!! Ви знаєте які в нього покровителі? 
- Гадки не маю. - чесно відповів співбесідник - А це має значення? 
- Вам, тому за кого сам імператор стоїть, ні. Але покровительство його величності , на мене не розповсюджується. I його покровителі роблять мені серйозні проблеми. 
- Я їх вирішу. - Ганс Гросс відчив двері.
- Зачекайте. Вам не цікаво хто його покровителі? 
- Нi - відповів колишній слідчий, виходячи. 

- Що там ? - запитав Александр Торвальд сівшого в коляску Ганса Гросса. 
- Нічого доброго. - буркнув він, дістаючи візитку, отриману від представника імператора. Передавши її лікарю сказав - Вирушай за цiєю адресою. Власнику скажеш що ти шукаєш Франса. Цей Франц, займається російською агентурою. Розкажеш йому про зникле тіло, швидше за все вiн захоче з подробицями. 
- Як я його впізнаю? 
- Гора во плоті, одягнутий в чорне. 
- Красномовний опис. 
- Головне точний. - відповів на це колишній слідчий, вдаривши тростиною стінку за спиною. Візок зупинився.- Зустрінемося біля "Австрійського хронометра". Якщо прибудеш раніше мене , сядеш в сусіднім кафе. Випиши на листок , всіх своїх хто міг викрасти тіло. 
 Сказавши це, колишній слідчий вийшов під проливний дощ. 

 Цього дощового дня, пасажири вокзалу Чернівців спостерігали незвичну картину - до входу під'їхав візок. З нього вийшов Ганс Гросс в супроводі трьох, одягнутих в чорне. Зайшовши в середину, вони піднялися сходами до кабінету начальника. 

 Секретар вскочив , намагаючись щось сказати, але побачивши дуло направленого на нього револьвера, передумав. 
- Не рипатимешся - не постраждаєш. - сказав секретарю Ганс Гросс. Перевівши погляд на чоловіка з револьвером, наказав - Прослідкуй аби нічого не викинув. 

  Сухий кивок у відповідь. З ноги відчинивши двері, двоє в чорному залетіли в кабінет. 
- Ви хто такі!!!- прокричав керівник вокзалу. 
 Відповіддю став удар в обличчя , від одного з нападників. Господар кабінету впав. Нападники дістали деревьяні кийки, і почали бити ними лежачого. Прибавляючи удари ногами, але уникаючи бити по головi. 
- Досить з нього. - через деякий час , скомандував Ганс Гросс. 

 Коли супутники вiдiйшли , колишній слідчий підійшов. Сівши на стіл господаря , вiн сказав:
- Це було перше, останнє , воно ж єдине попередження. Не відчепишся від генерал - губернатора - Ганс Гросс дістав з кишені пістолет. Націлив на побитого, спокійним, рівним голосом додав - я тебе уб'ю.