Глава десята: Відпрацювання вченого

 Виходячи з візника , Ганс Гросс встав під розiйшовшийся дощ. Пересуваючись майже на осліп , старий слідчий побачив високу вежу з годинником. Підійшовши до церкви, вiн звернув за ріг. Там уже стояв Александр Торвальд. 
- А ти сентиментальний ? - кивнув він , на жовтий сонячний годинник на стіні.Своїм колюром виділявшись в загальній сірості. 
- Частинка батьківщини, в цій , не зважаючи на всі роки, чужий землі. 
- Розумію. Тільки от зараз , він не те що Віденський*, вiн взагалі жодного часу не показує. Ходiмо в  кав'ярню. А то, чого доброго, знову вежа впаде**. 
 Заперечень не було. 

 Залишивши при вході на вішалці стікати вимоклі плащі, лікар зі слідчим взяли по чашкi принесеної кави.  
- Слухай - Ганс Гросс пригубив паруючий напiй - тільки зараз в голову прийшло - як ти за тіло відзвітуєшся? Поки вихідні зрозуміло. Ні лекцій, ні занять немає. Ну а далі?
- Те, що тобі "тільки зараз в голову прийшло" , я з самого початку зробив. Формально тіло утилізоване, як відпрацювавше своє. 
- Ясно. - сказав співбесідник. - Ти склав список тих, хто міг зазіхнути на тіло. 
- Склав - вiн протягнув йому листок вирваний з блокноту. Розгорнувши його , слідчий побачив одне єдине ім'я. 
- Не густо. - сказав на це слідчий. 
- Я так подумав - зробивши ковток, почав лікар - не так вже й багато людей, могли б претендувати на таке відкриття. Ні, народу у нас багато. Але треба мати вiльний, хоча б відносно, доступ до тіл. Треба мати класифікацію відповідну, аби зрозуміти , те що я там понаписував в документах...
  Тут Ганс Гросс вдавися кавою, відверто сміючись. 
- Чого це ти?  - запитав Александр Торвальд , легко постукуючи по спині. 
- Розібрати, те що  ти там понаписував. Ну це треба постаратися. 
- Дуже смішно. 
- А пів року тому, мені було не до сміху...
- Почалося - протягнув лікар, роблячи черговий ковток кави - Довго ти мені це будеш пригадувати. 
- По твоєму рецептові, в трьох аптеках, мені три різних мікстури видали. I як виявилося , всі вони не тi. 
 - I як я тебе тільки терплю всі цi роки?- пробурчав старий хірург. 
- Сам дивуюся. - чесно відповів слідчий. 

 Ганс Гросс i Александр Торвальд ,стікаючи дощовою водою, підіймалися по білосніжним сходам. Підійшовши до дверей, лікар вдарив в молот на дверях свого підлеглого. 
- Відійди від дверей в бік - сказав колишній слідчий виймаючи пістолет - Про всяк випадок. 
 Поки вiн смикав туди сюди ,знову заївший затвор пістолета, до дверей підійшли. 
- Хто там? - пролунало з квартири.
- Агнес це я , Александр Торвальд. 
 Почувся шум відчинявшись дверей.
- Пістолет сховай - шикнув лікар на земляка. 

 Відставний слідчий , який так i не зумів привести зброю в бойове положення, заховав його в кишеню. У дверях показалася мініатюрна білявка, років тридцяти з хвилястим волостям.
- Вітаю вас пане Торвальд. Чим зобов'язана? Ви ж мали з сім'єю в Карпати їхати. 
- Не склалося. - з сумом , зло покосившись на свого супутника, відповів він -  А Артур вдома? 
 Жінка нахмурилася , i запитала : 
- А що трапилося? Щось серьйозне? 
- Не серйозне, про те термінове. Кінець місяця , звітність подавали, і виявили деякі прогалини в його документах. 
- Знову - сумно  , але водночас заспокійливо , почувши вже давно знайоме , сказала Агнес. 
- Це в нього хронічне...- почав було лікар , але пролунало: 
- Мамо! Мамо! 

  В коридор вискочив хлопчик , років п'яти в матроському костюмі. Ставши посмикувати материну спідницю.
- Юліан , ти вже великий хлопчик. - почала було матір, але не витримавши дитячого погляду, взяла таки його на руки. 
- Привітайся - веліла матір синові - Будь чемним хлопчиком. 
- Лоброго лня - пролунав дитячий голосок. 
- "Р" i "Л" так i плутає. - констатував факт лікар. 
- Ми над цим працюємо. Він же тільки другий рік в нас розмовляє. А Артура , ви ж самi  відіслали в одну з клінік за місто. Чи не пам'ятаєте? - насторожено запитала жінка. 
 Александр Торвальд посміхнувся , як мiг щиро, i відповів на це : 
- Пані Агнес, мені за день стільки доручень треба роздати, стількох людей в стільки місць відправити , що всього i не згадаєш. 

- Знаєш, я якось клініку за містом - Ганс Гросс кивнув на ледь провладний  в стіні падаючої води  готель , в центрі міста - уявляв інакше , і де що по далі. 
- В цю байку, вже навіть Агнес не дуже вірить - відвівши погляд , відповів лікар. Але подивившись на свого співбесідника, запитав - А тобі то , що до того? 
- Чесно? 
- Хотілося б . 
- Та в принципи нічого. 
- Ходiмо вже. - сказав лікар , виходячи під зливу. 
 Колишній слідчий зітхнув, i пішов слідом. 

- Ви що собі дозволяєте? 
 Перш ніж розвернутися , Ганс Гросс вихопив пістолет з кишені , i націлив його в напрямі пролунавших слiв. Обернувшись, вiн побачив швейцара готелю , з двома застившими охоронцями. 
- Проблеми? - запитав колишній слідчий , потрясаючи пістолетом. 
- Жодних . - піднімаючи руки до гори , сказав швейцар. 
- Третій поверх, п'ятдесят сьомий номер - відпустивши дівчину, сказав Ганс Гросс , направившись до сходів. 

 Александр Торвальд послідував за ним . Піднімаючись сходами , він запитав : 
- I як тебе тільки в органах , без малого тридцять років , терпіли? 
- Терпіли - бо я кращий у своїй справі - гаркнув  у відповідь. 
- Не знаю , від чого ти помреш - але точно не від скромності. 

 Піднялися на потрібний поверх. В коридор колишнiй слiдчий зайшов вже відверто кульгаючи. Потрібні двері, були відразу ліворуч. Характерний шум на поверсі в цілому, i в потрібнiй кімнаті  вчасності, свідчив про те , що спати там ніхто не збирався. 

 Вiн  почав бити руками у двері. 
- Йдіть геть! - пролунало з номера. 
 Це не подіяло. 
- Та щоб тебе!