Глава чотирнадцята: Гарна вість вiд сина

- Ви хоча б чужу людину посоромтеся!- ледь не плачучу сказала зайшовши Грета. 
- Та ні пані, я нічого такого не подумав - пролунало в неї за спини. 
- Та невже !!! - син буквально вилетів з місця - В тебе гості?!!  
- Черговий головний біль - сказав це на колишній слідчий потрясши флягу. Вона була порожня. 

 Підійшовши до бару. Взявши пляшку коньяку, чарку. Наливши з пів чарки, осушив одним ковток. 
- Може представите нас ? - попросив росіянин, у відставного слідчого. 
- Володимир Волошин - показав він на гостя.
- До ваших послуг - була його відповідь. 

- Це... - показав вiн на сина. Відвернувшись наповнив до країв чарку, хильнув прямо з горла. Відірвавшись , після парочки добрячих ковтків, сказав - Моє найбільше розчарування по житті. Прямим рейсом, зі Швейцарської псих лікарні... 
- Де був замкнутий волею батька , i визнаний абсолютно  адекватною людиною.
- I вір після цього , розрекламованiй Швейцарській медицині. 
- Отто Гросс. - потиснувши простягнуту  руку відрекомендувався вiн, з клоунською посмішкою на устах - Син відомого, та що там - легендарного...
- Ну , ну. Посмiйся ще тут. - пробурчав старий , одним ковтком ополовинивши пляшку. 
- ... Ганса Гросса. I його колега.

 Пляшка випала з рук старого. Розбившись на дрібні уламки , зафарбовуючи підлогу в темно-червоний колір спиртного. 
- Ти що верзеш! В голові, від твого порошку - він кивнув на стіл - взагалі нічого не лишилося! Який ти мені колега? 
- Мамо ? - син повернуся до Грети.  
- Що "мамо"? Ти свого батька не знаєш? Якщо він не хоче слухати , легше он - жінка показала рукою в вікно - гори зсунути , чим його змусити. 
- Тим краще - все лице молодого чоловіка, просто розплилося в радості.
- Зачекайте . - сказав Ганс Гросс. 

  Взявши , навіть не дивлячись , дві пляшки, господар дому сів в крісло. 
- Щоб ти там не хотів би сказати - почав він , відкриваючи пляшку - але я занадто тверезий, аби це почути. 

 Старий почав буквально вливати в себе спиртне. Завершив пляшкою, кинув їм під ноги. Це виявилося червоне вино, як розгледів Отто ногою розвертаючи пляшку етикеткою до гори. Відкривши другу , зробив теж саме , i вчинив з опорожнюю тарою точно так же. На цей раз, це був ямайський ром. 
- Тепер я можу поділитися радістю. 

 П'яненько похитавшись, намагаючись сконцентрувати вже мутний від спиртного погляд, махнув рукою. 
- З понеділка , я Отто Гросс, буду вести факультатив психології в Чернівецькому університеті. 
- Треба було третю брати. - сказав на це старий , пiднiмаючись.  

 Ходьбою хвилі штормового моря, вiн дістався до бару. Потягнувшись до наступної пляшки, раптом стрепенувся: 
- Зачекай но ! А коли це наукова спільнота, визнали ці твої дитячі ігри, як науку. 
- О старий - протягнув Отто - Ну ти звісно, і відстав від життя. Я тобі більше скажу  - я цей навчальний рік , психологію як факультатив веду. З наступного року - це вже повноцінний предмет. 
- До яких страшних часів я дожив - пробурчав Ганс Гросс. I тут же його пересмикнуло - Це що виходить , мені ще тебе терпіти у своєму домі? 

- Не бiйся , я в Бристолі зупинився. 
- Там тобі, з твоїми "кушетними експериментами" саме місце. 
- Пані - подав голос гість, звертаючись до Грети. - Я б кави на кухні випив.
- От в "Грант - кафе" тобі мало було тієї кави. - пробурчав Ганс Гросс. 
- Так, так. Я зараз поставлю.  - не слухаючи чоловіка, з вдячністью дивлячись на гостя, промовила жінка. 
  Коли вони вийшли, син сказав батькові, який ледь тримався на ногах:
- Ну i я піду. 
- А чого взагалі припхався?  
- Тебе потішити, гарними новинами.