Глава шістнадцята: Дуель

Не встиг Ганс Гросс закінчити слово, як рукавичка ляснула його по обличчу. 
- Пане Гросс - спокійним голосом, що аж ніяк не в'язався з важким диханням розчервонілого обличчя , почав Володимир Волошин - Вами були допущені неприпустимі натяки, по відношенні моєї дочки. Цим ви образили її  пам'ять, i мою честь. Тому я вимагаю сатисфакції. 
- Панове , зупинiться !!! - закричала баронеса Баторн. 
- Запізно. - вiдповiв їй росіянин - За слова, за "такi" слова , треба відповідати кров'ю.  
- У зв'язку з віком, я вимагаю собі заміну. 
Володимир Волошин скривився , i процідив крізь зуби: 
- На жаль , я змушений погодитися. * - повернувшись до лікаря , запитав - Справа делікатна, i чи можу я на вас пане Торвальд, розраховувати як на секунданта? 
- Так. - вiдповiв лікар , i кивнувши на господиню додав. - А як щодо панi Баторн? 
- Вона мовчати буде. Дуель буде не зараз , i не тут. А зайвий розголос їй нi до чого. Панове - росіянин встав i подивися на колишнього слідчого -  Де мене знайти, для уточнення деталей, ви знаєте. 
 Сухий кивок у відповідь. 

 До міста добиралися на одному вiзнику. 
- Отче - звернувся до священника Александр Торвальд. - Ви стали свiдком виклику на дуель, i ніяк цьому не завадили. 
 Учасники нервово перезирнулися. Цей момент, якось всі упустили. 
- Взагалі я, як церковнослужитель, мав втрутитися ,  i воспротивитися цій мерзеннiй забавці** . Але як граничар - Йосип Оріоль пристально подивися на відставного слідчого - я вважаю , що люди мають відповідати за свої слова. 
 Як - вiн смикнув рясу - священнослужитель , я в цьому брати участi не буду. Але i противитися не стану. На замін , у випадку розголосу, я хочу попрохати зберегти мою присутність в таємниці. 
- Звісно - всі троє вiдповiли в один голос. 
- В такому випадку , зупинiть візника . 
  Ганс Гросс постукав тростиною в стелю. Візок зупинився. 
- Те, що ви будете обговорювати далi, мене не стосується. До завтра панове. Граф Градов , наскільки мені відомо , прибуває потягом об десятій годинi ранку.
- Малувато часу *** - сказав Александр Торвальд.
- Ми затягувати не будемо - відповів росіянин.
  Ганс Гросс також встав, i сказав лікарю :
- Дістав його до мене. I хай сидить поки вдома. 
- А ти далеко ? 
- По заміну. 

 В готель "Бристоль"  Ганс Гросс прибув через п'ятдесят хвилин , по своєму годиннику. Вихідні, місто спорожнiло, що дало можливість розвинути таку фантастичну швидкість. 
 При входi висiла табличка :
" Психологічна  допомога віртуозного майстра Отто Гросса. Вхід з двору" 
- Не знаю вiд чого ти помреш, але це точно не вiд скромностi. - пробурчав старий , йдучи в заданому напрямi. 
  Обходячи  споруду, колишній слідчий професійним поглядом, примітив знайомого візника, який припаркувався на стоянці. 
 Обійшовши двір , вiн зайшов в нічим не примітнi двері з iншого боку. Піднявшись по сходах,  Ганс Гросс відразу  зрозумів що потрапив у вiрне місце. При входi, не було працівника. Не люблять його клієнти зайвих очей. 
 Пройшовши по коридору, вiн побачив на дверях ліворуч табличку : 
"Приймальня Отто Гросса". 
- Скромненько - прокоментував батько, без стуку заходячи. 
  З дверей, вiн одразу потрапив в кабінет. Стіл, крісло, канапка, на якiй відбувався сеанс , з якоюсь голою брюнеткою по верх його сина. Закричавши, дама вскочила, схопивши валявшуся сукну, заскочила за ширму в кабінеті. 
- От як завжди не вчасно. Чого тобі? 
- Одягайся. Ти будеш моєю заміною на дуелі. 
- Битися за тебе . 
- А, тобто ти ВІДМОВЛЯЄШСЯ ВIД ДУЕЛІ - останні слова ,  Ганс Гросс навмисно прокричав , аби дама за ширмою почула. 
- Я НIКОЛИ НЕ ВІДМОВЛЯЮСЯ ВIД ПОЄДИНКУ - в тон йому , прокричав психолог, накидаючи підтяжки брюк на плечі.  
   Підійшовши до ширми , зазирнув. Взявши руку дамi, галантно поцiлував, і сказав: 
- Мадам , наш сеанс , через незалежні від мене причини, закінчено. Чекаю на вас завтра. Одягайтеся спокійно. 

Коли чоловіки вийшли. старший запитав: 
- Ти взагалі, зачиняти двері пробував ? 
- Моя методика "глибшого пізнання", передбачає наявність відкритих дверей, можливості в будь-який момент перервати сеанс. 
- Тобто тепер це так називається? 
- Саме так. Розділивши ліжко з пацієнткою, у нас зав'язується більш тісний контакт. Я "проникаю", в суть проблеми. 
 - Мені цього не зрозуміти. 
- Так я вже i не стараюся тобі пояснити. Марно. Зачекай на мене тут. 
  Отто Гросс пройшов по коридору, i піднявся по сходах. Повернувся через хвилину, зі згортком тканини. 
- Тепер перейдемо до дуелі ... - хотів було взяти бика за роги син, але батько його перебив.
- Для початку в візок сядемо. 
 Підійшовши до візника, Ганс Гросс назвав домашню адресу. Вони всілися. 
- Дуель відбудеться через...
 Син підняв руку, перебиваючи батька : 
- Менi байдуже через що вона буде. 
- Так що тебе цікавить? 
- Скільки буде журналістів? В якому випуску газет, буде розміщене оголошення****  
 На що його секундант лише іронічно посміхнувся. 
- Та яка ж це дуель, що слави не принесе. 
- Істинна. - гордо відповів старший. 
- Не потрібна - парирував молодший. 

 Під'їхавши до будинку, встали з візника i пішли на гору. Там їх вже чекали Володимир Волошин i Александр Торвальд. 
- Тобто з вами доведеться битися - проговорив росiянин. 
- Так  - Отто кивнув на старшого - Хто б ще за нього бився?  
- Це вже точно - подав голос Александр Торвальд
- Ну досить вже. 
- Згодний - чи не в перше батько з сином були згодні. - Візник чекає. Швидше почнемо - молодший Гросс подавив зiвоту , яскраво підкреслюючи наскільки цей поєдинок йому потрібен - швидше завершимо.  

 При виїздi з міста , візник звернув на лісову дорогу. 
- Далi ми самi. - сказав Ганс Гросс зупинив візника. 
- Самi так самi. - байдуже сказав візник. 
 Вся четвірка попрямувала по ще вологий вiд дощу дорозі. Вийшовши на поляну, приступили до діла. Секунданти перевірили зброю. Обидві принесені рапіри були гарно зафіксовані в руків'ї, леза гнулися i виправлялися як годиться, жодних тріщин чи натколiв  не було. 
- Перед початком поєдинку , я маю задати питання - чи не бажають сторони примиритися? - згідно з протоколом запитав Александр Торвальд. 
- Цю вступну промову , вже давним-давно упростили - вiдповів Отто Гросс .  
 Встаючи в ефектну стійку - ноги на ширині плеч, ліва рука в бік, шпага над головою, голова повернута в ліво і піднята в гору. В купi з білою сорочкою i чорними штаньми, було доволі таки ефектно.   
- Довго хизуватися будеш ,а павич. 
- А  зазвичай, батечко, в такi моменти вже в очах рябить вiд спалахів фотокамер. - замріяно сказав Отто Гросс - А на наступний день, на передовицях газет, популярність в колi друзів**** ...
- Зараз не ой випадок - повернув батько сина з небес на землю. 
- Це точно - скривився вiд реальности вiн, зітхнувши сказав - Приступимо. 
 Дуелянти скрестили зброю. Випад росіянина , зустрічний випад австрійця, який ледве стримував позіхання. В'яле махання рапірами йшло хвилин п'ять. До поки Отто Гросс навмисно не опустив рапiру до низу. Володимир Волошин царапнув його руку. Пішла кров, яка змила образу, дуель скінчилася.