Глава п'ятнадцята: Те , що мало бути вiдомо

 Ганс Гросс прокинувся в оточенні пляшок. Судячи з етикеток, він вчора взагалі не розбирав що пив. Голова боліла страшно. Піднявши своє тіло з ліжка, прикриваючись рукою від яскравого сонця, він побрів на кухню. 

 З коридору били в ніс запахи домашньої їжі, від якої його шлунок давно вже відвик. Чим блище він підходив, тим чіткіше було чутно  розмову. Зайшовши, господар побачив за столом Грету і Володимира Волошина. 

- Доброго ранку пане Гросс. - привітався гість. 
- Ранок добрий не буває - буркнув господар. Подивившись на свою дружину сказав з підкресленим докором - А чому гостя , наче прислугу, на кухні годуєш?  
- Я не хочу вас обтяжувати... - почав було росіянин, але був перебитий старим: 
- Прямо так вже важко, тарілку з супом на стіл поставити. 
- Постав ще один прибор - шепнув гість господині навпроти. 
- Тобто ми  вже на "ти". - абсолютно беземоційно, як школяр який видав відповідь на два плюс два , сказав чоловік - Швидко ,навіть для тебе. - повернувшись до росіянина , додав - За запрошення спасибі , але цими помиями, самi труїться. 

 Грета підняла погляд і сказала: 
- Знаючи тебе, я на тебе і не готувала. 
- Невже мій шлунок пожалiла? 
- Продукти економила.

- Ви... це...ну... - вперше за своє життя, як мінімум за службову практику, професійний дипломат Володимир Волошин , не міг двох слів зв'язати. 
- Пане...- почала було дружина , але глянувши на чоловіка , звернулася не офіційно - Володимире . Після того неподобства , що ви вчора бачили , тут вже щось приховувати марно. 
- Вам видніше - сказав росіянин. втупивши погляд в тарiлку. 
- Котра зараз година ? - запитав він, поклавши руку на плече гостя. 
 - Пів на першу - діставши годинник з жилета , сказав вiн , ховаючи додав. - Баронеса Баторн буде в себе об другiй. 
- Встигну - сказав на це колишній слідчий. 
- Похмелитися - в'їдливо сказала дружина  чоловікові. 
- Не без цього. 

 Залишивши кухню, під невдоволене бурчання живота, Ганс Гросс зайшов до себе в кімнату. Залізши в письмовий стіл , він дістав невеличку коробку. Сів за стіл , розкрив  її.
 Діставши білу тканину, всю в засохлих, жирних плямах, простелив її на столі. Поклав свій пістолет на тканину. Вийнявши з коробки пляшечку зброярного мастила, поклав поруч. Останньою з коробки з'явилася викрутка. 
 Поставивши її  до корпусу пістолета став викручувати перший болт, починаючи розборку пістолета*.  Викрутивши його , поклав в коробку. Потім викрутив другий, поклав його слідом. Подивившись в коробку , побачив два болти - один більший інший менший. Взявши пістолет за верхню частину, відсунув її вперед, знявши  з рами. Вивільнилася пружина , піднявши  трохи вверх він її витягнув. 
 Подивившись ,на уже місцями іржавий механізм, власник пістолета зітхнув, i приступив до чистки. 

  Ганс Гросс ввалився в екіпаж, всідаючись на плащ нового сусіда. 
- Обережніше -  невдоволено сказав Володимир Волошин, витягуючи свiй верхній одяг. 
- Помовч- гаркнув старий. 
 Лікарю, який сидів поряд зі священником з іншого боку екіпажа, вистачило одного короткого погляду ,аби поставити діагноз: 
- Знову пив всю ніч.  
- Теж мені, поборник здоров'я знайшовся.  
- Пане ...- подав було голос Йосип Ориоль, але був перебитий Александром Торвальдом.
- Його зараз краще не чiпати . А його взагалi краще не чiпати. 
- Ой та прямо - пробурчав у відповідь старий, залишив за собою останнє слово.

 Під'їхавши до вже знайомих воріт , вся четвірка висадилася з візника. 
- Ти на нас, вже цілий статок заробиш - гаркнув Ганс Гросс на знайомого візника. 
 Підійшовши до воріт , підізвали  двірника. 
- Ми... - почав було Ганс Гросс, але був перебитий піднятою рукою росіянина. 
 Діставши з кишені золотого колюру візитну картку, він сунув її двірнику, i сказав: 
- Передайте це господині. Скажіть що в Артура Берка багато запитань. 
 Для швидкості посланця, сунув йому купюру. 
 Знявши картуза, низько вклонившись щедрому гостеві, двірник побіг виконувати доручення. 
- Артур Берк?  - запитав Ганс Гросс.
- Аби бачити дочку, хоча б зрідка, я мав зареєструватися.

 Двірник, весь запиханий , повернувся  i відчинив двері. 
- Прошу пане, проходьте . На вас чекають. А цi пани? 
- Вони зі мною. - сказав росіянин , вручаючи чергову купюру. 
- Звісно. - залепетав він, радіючи вдалому дню. 

 Пройшовши до знайомого будиночка, їх зустріла рудоволоса дама в простій , синій сукні без жодних прикрас. По всюму було видно, що ця пані, тільки з дороги.  
- Сідайте панове - сказала вона. 
 Всі четверо розсілися. 
- Я маю до вас декілька питань - важко дихаючи , почав Володимир Волошин. 
- Спочатку я свої задам. - встряв колишній слідчий. 
- Дивно. - сказала на це баронеса Баторн. - Але ставте. 
- Хто такий граф Градов? 
- Ви маєте на увазі сина. 
- Саме так - крізь зуби прошипів колишній слідчий. 
- Юнак , який проявив інтерес до моєї виховательки на одному з балів . 

 Терпіння , якість яка ніколи не була притаманна Гансу Гроссу. А зараз ,залишки терпіння, були на межі. 
- На якому балу? Коли проявив інтерес? Як довго це триває? - продовжив крізь зуби цідити старий. - I най головніше - чому мені не повідомили? 
 Господиня закладу . взяла в руки графин. Наливши в склянку , нервово випила води. 
- На балу , в місцевих аристократів , познайомилися...
- Стоп!!! Стоп!!!Стоп!!! Що за бал ? Коли був? I як ваші вихованці туди потрапили? 

Баронеса випила ще одну склянку води. Продерши горло , почала дещо з далеку: 
- Я так бачу  , тут треба дещо прояснити. Мій заклад, не лише надає виховання, освіту, але i бере на себе зобов'язання по виданні заміж своїх виховательок...
- Та кому цi безприданниці треба? 
- А чому відразу безприданниці?!!- буквально зірвався батько - Знаєте, я не перший хто з нашого дипломатичного корпусу, потрапив в подібне становище. Мої ж колеги, мені порадили цей заклад . Також порадили одну річ - завести на її ім'я рахунок , в банку Швейцарii. Який я регулярно поповнюю. Так що вона не безприданниця в мене. 
- I це стандартна схема в наших справах. Зараз багато родових дворян, в яких окрім титулу нічого за душею немає...
- Далі давайте!!!- прокричав Ганс Гросс, коли справа зачепила його особисто.