Глава вісімнадцята: Слідчий нюх

 - Зачекай - зупинила Гретта у коридори свого чоловіка 
- Чого тобі? - буркнув старий. 
- Слухай, ти так i підеш ? - вона провила скептичним поглядом по пом'ятому, давно не знавшому прасування, костюми чоловіка. - Я там тобі новий костюм купила...
- Чогось ти підозріло добра. 
 - Сьогодні  нашого сина, урочисто представлять як викладача нової дисципліни. 
- Як керівника факультативу. - машинально поправив неточність старий слідчий. 
  Дістаючи з шафи при входi плащ, він завмер з річчю в руках. 
- Це ти зараз до чого? 
-  Ти маєш пiти. 
- Нi. В мене своїх справ по горло. 
- В тебе завжди своїх справ по горло. Ну так, ми з тобою не ладнаємо. Але сина, в тебе не щодня роблять викладачем в такому закладi роблять. Це ж для нього визнання його зусиль...
- Що?!!- Ганс Гросс був видерто обурений. - Та який вiн викладач? Це так, "запрошений спеціаліст". От побачиш - скоро його маячню психологічну, викинуть на смітник. 
 

 Вхідні двері відчинилися: 
- Отже "психологічну маячню"- сказав зайшовши Отто Гросс. 
  Елегантне пальто по верх костюма , циліндр на зачесаних назад волосах. В руках тростина з білою кулею. 
- А ти чого припхався? - "привітав" сина батько.  

- I тобі доброго ранку. 
 Ганс Гросс, який   за звичкою скоротав вечір в компанії  пляшки коньяку, був щодо цього іншої думки. 
- Чого тобі?  
- Взагалі ми разом маємо  їхати.  - відповів Отто.  Вiн повернув голову, i пристально подивися на свою матір. 
- Що ти на мене дивишся? Ми в товаристві  жінок викладачів i вихiднi над облаштуванням свята працюємо.   Та i ти синок постарався - жінка провела рукою по побитому обличчі чоловіка. 

- Не стримався - винувато повісив голову хлопець. 
- Чого ви хочете ? - втрачаючи залишки терпіння, запитав батько сімейства. 
- Ми разом - почала матір, але перивiвши погляд на чоловіка уточнила - Після того як поправимо твоє лице до людської подоби, поїдемо в університет. I там, дружно, як одна сім'я, будемо присутніми на представлені нового...
- Йдіть до біса - сказав Ганс Гросс, висуваючи сина додав йому в лице - З дороги, щеня. 

У візку вже чекав на нього Володимир Волошин.  
- У вас там син приїхав... - почав було росіянин, але був досить грубо  перебитий.
- Слухай - замовкни!!! 

 Дорогу до обстелi графа Градова провели в мовчанні. Ще до приїзду. колишній слідчий побачив здивування на обличчі свого супутника. 
- Чого це ви ? - запитав вiн .
- Дiм цей дуже не корабель схожий. 
 Відповідати вiн не став. Вийшли з  візника. Розплатившись росіянин вставився на дiм. 
- Прямо реально корабель. Три палуби i ніс. - замріяно сказав Володимир Волошин, за що отримав тичок в спину. 
- Ви тут не на екскурсії. 

  Пройшли в середину. Ганс Гросс подав лакею при вході візитну картку.  Повернувшись  , лакей запросив до господаря. Пройшли по коридору i піднялися по сходах. Відчинив двері. Зайшовши в середину, вони відразу побачили два штурвали біля вікна. 
- Подобається панове? - запитав чоловік з закрученими вусами. 
- Так - за всіх відповів Володимир Волошин - Мрієте про моря і океани? 
- Так де там - відмахнувся чоловік, розливаючи алкоголь по чарках - Я он коли через Ла-Манш плив вкачало. Та ви присядьте, чого стояти - господар показав на шкіряний диван біля столика. 
 Гості сiли. Роздав по склянці, яку відразу осушив старий, поправляючи здоров'я, сів i господар. 
- Так, а все-таки - росіянин кивнув на штурвали - чиї це? 

- Вiд колишніх господарив будинку дісталося.  Два брати мріяли стати моряками. Старший став, а молодший по здоров'ю не пройшов , i подався в торговці. Але якось з сім'ями в обох з них не склалося. I ось на старости років , два брати оселилися в цьому містi. В пам'ять про давню мрію - вiн кивнув на штурвал - обладнали свою домівку як корабель. 

 Я купив цей дiм після того власники померли - господар налив Ганс Гроссу - За упокій души. - всі випили. Володимир Волошин з графом Градовим лише пригубили трохи, зате колишній слідчий влив в себе все до останньої краплі. 
-Змінювати нічого не став.   - продовжив граф - Я особисто не бачив, але кажуть що два брати, що дня стояли за штурвалом, уявляючи як розсилають хвилі на своєму кораблі. 

- Дуже гарна історія - сказав росіянин. 
- Маячня якась. - гаркнув Ганс Гросс - Ми сюди прийшли по справі. 
- Розумію - господар зійшов з лиця. Вiд доброго гумору вiд розмови i слiда не лишилося - Чим я вас зацікавив? 
- Ви нам взагалі ні до чого. Де ваш шмаркач? 
- Пане Гросс - було видно що господар себе ледь стримує - За вас попросили дуже високі покровителі, але підбирайте слова. 
 - Де вiн? 
- В себе у квартирi. Якщо знову в гори не намилився. 
- В якiй квартирi? В якi гори? Ви ж тільки з потяга. 

 Граф Градов здивувався . 
- Так ми хотіли разом поїхати в Лондон. Але Орест відправився в гори, де i застудився. 
- Тобто вiн весь цей час був в місті? - запитав колишній слідчий.
- Ну так. А в чому справа?
  Вiдповiдi не діждався, бо старий слідчий вже підбігав до дверей. 

Заскочивши вже в їдучий візок, Володимир Волошин запитав: 
- Куди ми їдемо? 
- До Артура Градова. - коротко вiдповiв вiн відвертаючись у бiк. 
- Ну до Артура, так до Артура - відповів росіянин, чудово розуміючи що більшого вiд супутника не доб'ється.  

 До самого дому доїхати не вдалося. Вистрибнувши з візка, побігли по мощений вулиці. 
- Чого ми з візка вискочили? - запитав Володимир Волошин. 
 Не зважаючи на вік старого, він за ним ледь поспiвав. 
- Бо Панська вулиця - пішохідна. Та з дороги!!! - прокричав старий відштовхуючи в бик двірника, який був зайнятий своєю працею. 
 На мить чоловік спинився, дивлячися на мітлу. Не щодня побачиш, щоб вулицю трояндами підмітали* 
- Та чого ти встав? - пролунало з заду. 
 Вiдiрвавшись вiд незвичного знаряддя праці, росіянин продовжив біг.