Глава дев'ятнадцята: Дві сторони

- Стійте! - прокричав росіянин. 
- Та чого ти розкричався? - запитав Ганс Гросс. В старого від переляку випали папери з рук. 
- Якщо господаря не має в дома - Володимир Волошин кивнув собі за спину - Хто тоді свічки запалив, i розставив? 
 Чоловіки одночасно потягнулися до зброї, але оглушливі постріли змусили їх впасти на землю.  Здавалося по них гармата б'є. Піднявшись, i отряхнувши оглушену голову, Володимир Волошин побачив на підлозі  величезний револьвер.
- Гасера творіння. Б'є як гармата, але влучає рідко. - пояснив колишній слідчий , потрясаючи оглушену голову. - Збираємо його папери, в дома подивимося. 
- А чого тягнути їх до дому? 
- Тому що зараз пiв міста на цю канонаду збіжиться. А мені i так натякнули, що я забагато користуюся своїм становищем. 
 Перед очима відразу постав швейцар при входi, але росіянин промовчав. 

 Вибравшись через дах будівлі, під бубоніння відставного слідчого "Я за старий для таких прогулянок", вийшли з iншого боку. Пройшлися до кінця вулиці, розсікаючи натовп що стягувався на шум пострілів. Вийшли в кінець вулиці, i сiли в того ж візника що i привіз їх. 

 Опинившися вдома, гість попрямував в кімнату господаря, аби відразу спіткнутися об порожню пляшку. 
- Це моя кімната, у вітальню йди. 

 Взявши папери, недбало кинути на стіл, росіянин вийшов. Приєднавшись господар сів за стіл. Перебираючи папери Артура Градова вдалося знайти купчу на будинок в новобудовi в центрi.  I ось зараз, Ганс Гросс в супроводi російського гостя стояв біля дверей в однієї з новобудов. Старий слідчий, вже добрих пiв години ковирявся з замком. 

- Слухайте, а чому цi будинки називаються "чумні" ? -  запитав росіянин.
- Та чорт вас забирай!!! - вилаявся старий, коли в нього вкотре зірвалася відмичка. 
- У вас там в Росії прийнято під руку говорити? Тепер хто з нас скільки тут довбатися. 
- Та ви, i коли я мовчав, не надто поспішали...
- Слухай розумнику, може російських дипломатів замки відкривати вчать?  Так що краще помовч?  
- Так все-таки - чого "чумні"? 
-Тому - пролунало з гори - що побудовані вони на цвинтарній землі. 

 Росіянин вихопив свій пістолет. По сходах  спускалися i підіймалися старі знайомі Ганса Гросса - начальник полiцii стискаючий в руках австрійський маузер, i слідчий Юдинський з револьвером бульдог в руці. За його спиною стояв Отто Гросс. 

- Так так так -  розпливаючись в усміхаючися вуса почав Карл Беркур.- Спроба проникнення в чужу власність. Нагадай, скільки це по закону тягне? 
- Пане начальнику, а ви як тут? - запитав Юдинський косячись на свого шефа. 
- До речi, а тебе  йолоп царя небесного, як сюди занесло? - запитав викладач у свого ученика.  

 Замість відповіді, слідчий вскинув руку з револьвером. Різко впавши на коліно, Володимир Волошин  повернув свій пістолет в бiк Юдинського i натиснув на гачок. Куля вибила зброю з рук молодого слідчого. Змістившись в бiк вiн вдарив начальника поліції головою в об'ємний живiть, i вони обидва покотилися в низ сходами. 

 Батько з сином похваталися за пістолети, але перш  ніж встигли пересмикнути затвори, з верха спустилися якісь люди. Ногою вдаривши в спину молодшого Гросса повалили його на підлогу, слідчого притисли до стіни і заломили руки за спину. Старий навiть нічого не встиг зрозуміти, як його руки були викрученi за спину i вiн приєднався на підлогу до сина. Згодом до них долучилася i решта. 

- Встигли - захекано сказав знайомий голос по заду. 
- Франц !!!- проричав Ганс Гросс.
- Вiн самий . - підтвердив голос. - Відчинiть двері. 
 Те, що в колишнього слідчого зайняло пiв години безрезультатних мук, в професіонала справи i хвилини не відняло. 
- Заведіть їх. 

  Всіх лежавших підняли за скручені руки, i завели у квартиру. В нiй ще був ремонт, це було видно навiть розглядаючи підлогу з викрученими за спину руками. Завели в вітальню, i без жодних церемоній кинули на диван i крісла що там стояли. 
- I так панове - почав Франц - як ви всі тут опинилися? 
- Я працював над справою, а оці ось - він кивнув на свого сина - мені лише заважають. 
- Цікаво. Ти вже скільки, пеньок старий, з цією справою возишся? А мені пiв дня вистачило аби дізнатися про всі подробиці, вийти на Юдинського - кивок в лiво на слідчого - вiд нього дізнатися про Градова...

- А чого ти мовчав коли тебе питали?!! - накричав на учня наставник. 
- А коли це ви мене питали? Я вам чин по чину все виклав, ви ж мені "мені студентської маячні i так вистачає".  
- А як ти взагалі про нього дізнався ? 
- Дівчатка з закладу панi Баторн люблять поговорити. 
- Добре - процідив крізь зуби колишній слідчий, i переключився на начальника поліції - А ти як тут? Ти ж тупий як пень. 
- Можливо. Але не брезливий. Листок зім'ятий з підлоги підняти можу. Не погидую. 
- Панове - знову взяв слово Франц - якщо вже так склалося, то пропоную вам об'єднатися. 
- Ну вже ні!!! - в один голос закричали батько з сином. 
- Я, Ганс Гросс. Один з кращих слідчих імперії. Та я забув більше чим цi шмаркачi за все життя дізнаються. 

- Батечко ріднесенький - явно кривляючись почав синок - твої заслуги в минулому. Зараз ти нічого не можеш, окрім як трясти старили регаліями. Ти нуль. Вчорашній день ...
- Та я тебе зараз - накинувся було Ганс Гросс на Отто, але удар руків'ям по хребту спинив його. 
- Браво - зааплодував син - Біс.
- Сина також. 
 Удар руків'ям зупинив аплодисменти. 

- Словом так - мені байдуже хто розкриє справу, я сюди прибув для iншого. Але якщо станеться витік інформації - він кивнув стоявшим навколо людям. В сидiвших тут же були наставлені перши Браунінги , як  оригінальній, так i вдосконалені. - Вас буде ліквідовано. Якщо ви, замість того аби займатися справою власні рахунки будете зводити - вас буде ліквідовано. Якщо ви будете заважати один одному - вас буде ліквідовано. Без суду, слідства, i інших формальностей. Вам все ясно. 
- Так .
- Тоді приступайте. Мої люди наглянуть за вами у квартирі. Зброю вам повернуть по виходу . - встаючи, з висоти свого гігантського росту  на останок сказав - Працюйте.