Глава двадцять перша: Нічна прогулянка

 Після повернення до дому, Ганс Гросс відразу направився до кабінету. Організм старого, добряче вимотаний всіма цими справами, вимагав відпочинку. Розлігшись на своєму ліжку, пригубивши з фляги коньяку. старий готувався до сну. Але заснути ніяк не вдавалося в цю дождливу ніч.  

 Господар пройшовся по кабінету туди сюди. Відкрив вікно, аби впустити свіжого повітря в заспиртований кабінет. Визирнувши, побачив як його жилець, спускаються по трубi стоку в низ. 
- Е нi голубчик. Ти вiд мене не втечеш.  - відійшовши від вікна, i швидко одягнувшись сказав Ганс Гросс. 

 Накинувши новий плащ, відставний слідчий поспіхом закинув дві основних речi в кишеню - свій пістолет, i свіже  наповнену флягу. На відміну від  біглого росіянина, власник  вирішив скористатися дверима. Навіть в молоді роки життя, старий так швидко не бігав. 

 Вискочивши з вхідних дверей, вiн тут же притиснувся до стіни. Володимир Волошин як раз зістрибнув на мокру  Притискаючись до стін, старий згадав молодість в розшуковому. Декілька разів, виходячи з за рогу, вiн ледь не попався на очі розвертавшомуся Володимиру Волошину. Слідчий встигав в останній момент сховатися. 

 Молодик прибавляв темп. Переслідувач ледве за ним встигав. Старечi, підсліпуваті очі, ледь розрізняли силует в розійшовшися нічній зливі. Вiн явно петляв, ниряючи то в один провулок, то в iнший. 

 "Чи може заблукав?- сам себе виправив слідчий - Він міста не знає. Цілком можливо" 
 Ошатні будинки центра змінювалися на відверті халупи передмістя, а згодом i взагалі, на торгові склади. Важко дихаючи, серце просто виривалося з грудей, ледь перебираючи ногами, старий все ж йшов. Природня впертість не дозволяла йому зійти з маршруту. 

 I ось він визирнув, i знову притисся до стіни. Володимир Волошин, щось жваво обговорював з якимось чоловіком явно бандитської зовнішності. Ганс Гросс озирнувся. Трохи блище був сарайчик. Декілька разів вдихнув i вибухнув, старий, переконавшись що співрозмовники не дивляться в його бiк, зробив коротку перебіжку. 

- А чому ви мене просите перевірити? - притиснувшись до стіни сараю, почув відставний слідчий. - Хай цей слідак колишній Гросс -  гидливий плювок на землю - працює. 
 По характерній шепелявості, він впізнав голос Михала Шварловського. Ватажка однієї з банд. землю. Старий обережно висунувся. Побачивши спину  росіянина, пішов слідом. 

- Знущаєтеся? - питанням на питання відповів росіянин - Він на моїх очах людину на смерть забив. 
- Це вiн може. А цей" Орден Вірного Люцифера" він як, при справах? 
- А біс його знає? Я тут переговорив з одним. Каже що ні, і наче не бреше, але первірити варто. 

  I тут Ганс Гросс спіткнувся об не помічене відро. Впав на ліву ногу, в якiй щось хруснуло. Першим дiлом вийняв пістолет. Привів його в бойове положення , i відразу вистрілив по висунувшися фігурі. 
 Відповзав, тримаючи пістолет на поготів, аж поки головою не наштовхнувся на дуло пістолета.