Сенс життя

Поліція допитувала його майже до ранку зрештою відпустили. Сівши у машину та поклавши руки на кермо тяжко вдихнув повітря. Ця дівчина не йшла в нього з голови. Від поліцейських він дізнався що її звуть Крістіна Робінсон. В його голові була лише одна думка « що ж тепер робити ?» але відповідь на це запитання в нього також була. Завівши двигун він поїхав додому адже сьогодні він поховає сенс життя – батьків. 
                                        |Вона|

«Боже як болить все тіло.» Відкривши очі перше що побачила дівчина була біла стеля. Поруч нікого не було. Вона спробувала покликати але з її горла замість слів вилетіли якісь булькотливі звуки. Дівчина відчувала себе безпомічною адже вона зараз залежить від інших… Але чомусь серед цих депресивних думок їй постала постать світловолосого чоловіка з прекрасними сірими очима які перелякано дивилися на неї… Вона почала пригадувати що з нею трапилось. Вокзал, зупинка, світло фар, біль від удару та він. Щось в середині дівчини обірвалося... І вона знову знепритомніла. 
" Темно. Лячно. Кріс стояла посеред темряви і не знала що з нею і де вона опинилася але чомусь в неї було передчуття що не треба боятися. Раптом вона побачила знову ту саму маленьку дівчинку.
- Агов.Де я ?- Кріс почала крокувати в напрямку дівчинки але та почала бігли від неї- Стривай не біжи.
Майже наздогнавши малу вона раптово врізалася у невідомий бар'єр. А маленька дівчинка стояла та дивилася на неї.
- Що тут коїться ??? Чому я не можу пройти ? 
Тут вона почула дивний звук та спалах повернувши голову у його напрямку. Дівчина побачила молоду закохану пару. Вони крокували до неї..."
                                          |Він|
На цвинтарі зібралося чимало людей які були колегами, друзями, родичами… Він дивився на їхні обличчя а всередині закіпала кров адже у їхніх очах не було смутку та болі які вирували в ньому. Він розумів що вони усі тут за для того щоб дізнатися про заповіт, та розподілом компаній моїх батьків… Чоловік пішов звідти адже він не міг дивитися на те як кладуть у землю тих хто був для нього усим на світі, тих кого він любив більше ніж життя його власне життя.

Він вирішив поїхати до лікарні де лежала Крісті. Він поставив собі за мету допомогти дівчині та оплатити лікування. Вона зараз єдина заради кого він буде триматися, він потрібен їй а вона йому. По дорозі до лікарні заїхав до магазину. Обравши букет з ромашок він пішов на касу, перед ним стояв маленький темноволосий хлопчик з лялькою у руках… 
-  Вибач малий в тебе не вистачає… - касир забрав ляльку в хлопця. 
- Але мені дуже потрібна ця лялька… - ледь не плача сказав малий….
- Вибач не можу нічого вдіяти. Йди до мами хай вона купить… - та касир махнув рукою мені….
- Доброго дня… - звернувся касир.
Але чоловік не звернув увагу на нього . Натомість він покликав хлопця…. Той підійшов до чоловіка.
- Почекай мене малий я зараз.
Блондин купив букет, а хлопчині ляльку та яблук з цукерками.. Віддавши в руки малому пішов до машини. 
- Вибачте добродію. Але мама сказала повернути все це вам.- чоловік тільки подивився на протягнуті руки з пакунками…
- Не треба малий- і чоловік посміхнувся вперше за багато часу… 

Сівши у машину він рушив до лікарні, де його чекав сюрприз...