По той бік озера

По той бік озера

По той бік озера стоїть невеликий будинок, оточений заростями шипшини й бузини. Коли приходить весна, кущі зацвітають білими та блідо-рожевими квітками, над якими гудуть бджоли та джмелі. І здається, що час спинився й кожна хвилина - завдовжки з вічність, а весна не закінчиться ніколи. Будинок розташований на пагорбі, де розкинулись іще декілька дворів – здебільшого сусіди навідуються сюди в суботу-неділю,в інші дні тижня подвір’я пустують, лише інколи чути її дзвінкий сміх – по той бік озера…

У неї довге пшеничне волосся й пустотливі веснянки на обличчі, а ще очі – сірі, з довгими темними віями. Коли вона дивиться на вас отак пильно, здається, в тих очах розпогоджується небо або збираються грозові хмари. У неї дивовижні очі – я зауважив це ще це тоді, коли вперше прийшов на побачення з пурпуровими жоржинами в руках, і здавалося, серце в мене вистрибне з грудей. Таким щасливим я був у ту мить. Мене охоплювала безтурботна радість, як і кожного чоловіка, якого ще не торкнулися важкі випробування чи труднощі і який з дитячою безпосередністю крокує цим життям, не думаючи про те, що буде потім. Я не одразу зрозумів, що закохався: але коли без неї не міг вже ступити й кроку, вирішив, що ми маємо бути разом. Завжди.

Це було перше кохання – перше й таке сильне, яке мені за все життя не судилося пізнати, хоча моїх скронь уже торкнулася сивина. Я ладен був убити кожного, хто скривдить її, та не спромігся промовити слова, коли довідався про ту страшну звістку. Ми мали невдовзі одружитися. В її лоні зростало наше дитя. Я витав на крилах щастя, мріючи про те, як ми виховуватимемо нашу донечку, як вона виросте, піде в перший клас, відтак стане студенткою, ми бавитимемо онуків…

Чиясь безжальна рука обірвала життя двох найрідніших для мене людей – тоді, коли п’яний водій не встиг чи не захотів загальмувати, і її понівечене тіло мені навіть не захотіли показувати. Я не знаю, наскільки все було страшно й чи довго вона відчувала біль. Хочеться вірити в те, що все сталося миттєво, бо усвідомлювати неминуче за крок до щастя – нестерпно боляче, пекельно боляче…

У мене було чимало стосунків, та всі вони не принесли тепла та радості. Я приходжу сюди, аби споглядати картини минулого, яке могло б у нас бути, якби не… По той бік озера вона знову голосно сміється, назавжди залишившись молодою, і моя душа потай радіє: я не забув її, не забув. Я не забув, які теплі й лагідні в неї були долоні, яка п’янка усмішка і яке чуйне серце. Я не забув, як дзвінко вона сміялася, намагаючись розсмішити мене, і як гірко плакала, ділячи мої біль та смуток. Я не забув нічого, - анічогісінько з того, що було в нашому житті, бо моє серце назавжди залишилося з нею та нашою донею – по той бік озера…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше