Шибка №2

-Підсунься трохи, за тобою нічогісінько не вгледіти!
-Та ти вже вгомонишся? За тобою ж не холери не чути! То я не там сів, то я не там став. Господь милував і діти в могилу самі клали, бо інакше ти цілу вічність клювала б мене, що я ще й не там ліг!
-Шшшшшш…
*************************************************************************************************************************
Ольга надміру ретельно вигладжувала білизну, вкладаючи усю важкість слів у пекучі порухи праски. Микола парирував показним спокоєм та байдужістю закинувши ногу за ногу, і тільки «гойдання чорта» свідчило про його нервовість й роздратування. 
-Миколо, так більше не може продовжуватися. Це не життя!
-Починається…
-Що значить починається. Наш шлюб висить на волосині, а тобі це усього лиш «починається»?
У дитячій кімнаті безшумно прочинилися двері.
-Мамо, тато ви знову…
-Вчи уроки – обірвали на пів слові, доньку, пригнічені розмовою батьки.
Двері так само безшумно закрилися і ні Микола, ні Ольга не побачили сліз, які гарячими рівчаками покотилися по пухких щічках Наталочки. 

**********************************************************************************************************************

-Ну, чото ти ще тут сидиш? Ти, що не бачиш, вони дійсно збираються розбігтися?
-Слухай, та чого ти вчепилася? Як розлучалася Оксанка, ти і пальцем не поворушила…
-Бо якби Оксана мала трохи клепки в голові, то вона за того йолопа заміж не пішла б. Що я тільки не робила: і у сні снилася, і на побаченні люстерко била, і перстень з заручин губила. Але ж ні – їй усе любов… Ото потім та її любов тумаками і вилізла. Тут, зовсім інше… І взагалі нам з тобою продовження потрібне!
-Хм… так он сидить в сусідній кімнаті, точна твоя копія через три покоління, уроки учить.
-Чотири покоління.
-Три.
-Чотири.
-Грець з тобою – чотири. Але ж є, гляди і носа так само, як ти морщить.
-А може, я хочу, щоб тут ще твоя копія сиділа…

**************************************************************************************************************************

Від гучного брязкоту Микола підскочив на дивані, а Оксана мало не впустила праску. Обоє наче ошпарені влетіли в дитячу і на якусь мить отетеріло завмерли. Через розбиту шибку свистів вітер, скло розлетілося по кімнаті, а перелякана Наталка хапала ротом повітря силкуючись вимовити хоч слово. Оксана помітивши цівку крові на передпліччі доньки першою кинулася заспокоювати дитину. Микола підскочив до своїх дівчат притискаючи обох до своїх мужніх пліч. Рискаючи очима по кімнаті в пошуках «причини» розбитого вікна батьки помітили робочий зошит доньки з домашнім завданням - твір на тему «Про що я мрію».
Там було лише одне речення.
«Я мрію, щоб я, мама та тато – завжди були разом»

****************************************************************************************************************************

Трохи отямившись від шоку усі троє підійшли до вікна, але на дворі не було ані душі…
Хоча звісно двоє по ту сторону шибки могли б цим посперечатися.

(фото: м.Рівне, вул. Княгині Ольги)