Шибка №3

Двері протяжно скрипнули та зачинилися.

-Лікарю, як ви гадаєте, їй стає гірше? Вона знову увесь час шепочеться зі своїми ляльками...

-Магдо, попри глибоку старість, пані Ядвіга має досить гострий слух та зір, давайте ми це обговоримо унизу. Заодно ви розкажете, як просувається ваша приватна гінекологічна практика.

Рипучі сходи сповістили Ядвігу Мар’янівну, що почути чогось нового тепер зась.

- От побачиш вони хочуть до тебе приставити доглядальницю, - в'їдливо пропищала тряпчана лялька з рудою шевелюрою. - А може і того гірше - відібрати у тебе всі голки з нитками, щоб ти більше ніколи не шила...

- Перш ніж вони це зроблять, я встигну зашити тобі рота, безсовісний хлопчисько. Інколи, я гадаю – добре, що ти не народився, бо мати мала б з тобою купу мороки.

Очі-ґудзики рудоволосої ляльки недобре блиснули, але відповіді не прозвучало. Зрештою тут ліпше, аніж неприкаяною душею літати вулицями міста. 

-Ядзьо, Ядзьо, Ядвіго…- загомоніли голоси від шибки – Лікар Любомир вшився геть. Й духу його тут немає. Не переживайте Ядзьо, ми вас образити нікому не дозволимо. 

-Тихше, тихше. Діло велике, лікар. Не за тим ви споглядаєте, вас чого туди повісили, га? Хтось вже собі приглядів кандидатуру підходящу? 

-Я пані Ядвіго, я знаю чиєю хочу бути донькою. Ходить до вашої Магди пацієнтка одна – кучерява, білява, завжди усміхнена… Вона певно буде найкращою мамою в світі… 

-Бачила, її одним оком. Хороший вибір. 

-А мені подобається та пані у довгому кашеміровому пально з довгим каштановим волоссям, яка щодня проходить повз наше вікно рівно о дев’ятій ранку – задумливо промовила лялька у ситцевій пістрявій сукенці. 

-Ну моя дорогенька, боюся тебе розчарувати, але якщо ти вибереш мамою її, то на тижні третьому опинишся знову біля шибки. 

Двері тихенько відчинилися і у кімнату зайшла маленька русява дівчинка.

-Як ся маєш бабусю?

-Та маю для тебе знову завдання, принеси дитино мені нашу ляльку-мрійницю. Вона врешті зробила свій вибір. Це пані Дарина, яка ходить до твоєї мами. Ти ж знаєш що маєш зробити?

-Так, бабусю. Подарувати ляльку і міцно обійняти.

-А ти мрійниця знаєш, що у цей момент робити?

-Та мені й секунди обіймів вистачить…

-Ось і добре – посміхнулася Ядвіга Мар’янівна. – Онучечко, ще щось?

-Так, бабусю. Не ховай сьогодні свої нитки. До мами прийшла нова пацієнтка. Вона не хоче народжувати…

-Ох, це вікно ніколи не буде пустим...

(м.Рівне, вул. Прохідна)