Розділ 1. Не втримала

На годиннику дванадцята… Він знову не прийшов…

Стискаючи в руках телефон, але ледь стримуючи себе, щоб не зателефонувати в котрий раз і почути по той бік ті зловісні гудки… Вона не розуміла, що коїться, чому він її ігнорує…

Даяна була красивою дівчиною, з витонченою фігурою, виразними бурштиновими очима та довгим волоссям морозно каштанового кольору, але вона не відчувала себе особливою, навпаки так критикувала свою зовнішність і їй завжди вдавалось знайти в собі недоліки. А все тому, що він ніколи не говорив її що вона красива.

Прохолодна ніч, сірі стіни й марення про нього, два тижні вона мучилась в очікуванні, думки й сумління не давали їй спокою про те що вона зробила не так... Доброзичлива дівчина яка і пальцем нікого не образить, хороша дівчина, віддана подруга... Тільки ось чомусь в коханні не щастить...

О пів на третю….Дзвінок…:

— Алло, ти спиш? - тихий та хмільний голос лунав зі слухавки.

— Давид, ти бачив котра година? І чому ти досі мені не зателефонував, ти зник на два тижні!? Що трапилось?- від хвилювання вона теребила ґудзик нічної сорочки.

Давид зачепив її своїм розумом і тим, що позитивно відрізнявся від чоловіків, яких знала раніше, красень спортсмен та трохи сором'язливий показався на першій зустрічі та полонив на собі її погляд як порядний хлопець, але це був початок кінця...
Розмовляли майже кожного дня до півночі, все одразу й закрутилось... і так промайнули два роки.
Там все одразу й закрутилось...
Спочатку все було неймовірно, бачились при першій можливості, але потім не бачились тривалий час, далі знову довгоочікувана зустріч і хочеться втиснути в цей короткий період якомога більше. Як наполеонівський план, прожити місяць за один день.

Потім були ревнощі по кожному приводу і їй почало здаватись що вона скоріше за все закохалась в ілюзію.

— Яяя… хм…

— Ти що пив?- перебивши його розмову

— Даяна, послухай, я довго думав і тільки в такому стані можу сказати тобі всю правду...

— Та що трапилось??? Що сказати??

Підскочивши з ліжка вона вийшла в ванну кімнату, щоб не сполохати подругу в якої залишилась на ночівлю.

Перед очима пролітало тисячі думок і догадок, але такого вона не очікувала почути.

Між Даяною та Давидом завжди була відстань. Вона тільки закінчила університет, а він їздив в столицю, щоб підзаробити грошей, але для неї їхні зустрічі були особливими. Два тижні тому він повинен був приїхати до неї та мало все вирішитись, але він зник без пояснень...

— Хочу тобі в дечому признатись, це важливо, мене мучили сумління... я не знаю що робити, заплутався розумієш?! Коли я з тобою, я кохаю тебе, а коли з нею її…

— Як?!? Зачекай, з нею це з ким?? І давно?

— Колишньою…. завжди…пробач.

Немов щось защемило в грудях, далі вона вже не чула ні виправдань нічого…Тільки біль, який заполонив її душу.

Від злості вона порвала фотокартку діставши з гаманця де вони разом, але це не допомагало... нічого не допомагає коли дізнаєшся за іншу... нічого...