8.2

Минуло 3 місяці від тоді як Матвій поїхав...

— Даянка внученько все готово, іди оціни – Наталія Павлівна, прикипіла до неї всім серцем з того моменту як Матвій познайомив їх.

— Які гарні тістечка, такі різнокольорові, думаю нашим гостям сподобається такий комплімент від вас,- обіймаючи вона куштує капкейки з кольоровою посипкою. Дуже смачно.

— Дякую, потрібно Ірмі віднести.

— Давайте я, — взявши декілька вона постукала до неї в кімнату.

Протягом трьох місяців вони спілкувались стиснувши зуби, але Даянка задобрювала її як могла, звісно могла спокійно її ляснути за її вибрики, коли та викидала її гостинці в смітник. Чи бувало один раз зіпсувавши їй дівич-вечір та мало не порізавши її весільну сукню, але вона вчасно помітила…

— Ірма, ось тримай, на цей раз їх бабуся готувала… Через неділю весілля, сьогодні має приїхати Матвій …Нам потрібно поговорити.

— Згодна… Я довго не могла змиритись…

— Я розумію, що тобі важко, але я його кохаю і зроблю все аби він був щасливий. Ірма я не буду ставати поміж вас, якщо ти так думала, ви будете бачитись як раніше і наш дім завжди відкритий для тебе. Тим паче ти сама через декілька років в когось закохаєшся і не будеш вічно сидіти з братом…

— Нічого обіцяти три місяці для мене дуже мало, але дякую тобі що ти не видавала мене йому, не сварила нас з ним. Я буду мати це на увазі й спробую змінити своє відношення…

Їх розмові завадив дзвінок у двері:

— Одинадцята година, невже Матвій? — радісно підстрибнувши Даяна побігла відчиняти двері, але її очікував сюрприз…

Даяна відчинивши хотіла його обійняти, але він відступив назад із-за дверей визирнула Віка.

— Даяна хто там?- підійшовши ближче Ірма побачила Матвія та незнайомку.

— Так, мене теж цікавить хто ця дівчина і чому ти відходиш у бік?

— Послухай Даянка, кохана, про…не домовивши в розмову вмішується Віка.

— Я наречена Матвія і мама нашого майбутнього синочка, посміхнувшись вона простягає руку щоб привітатись…

— Матвій ну як так?- в очах дівчини немов потемніло, стримуючи сльози та біль вона нігтями так впилась в долоні, що закапотіла кров. Відштовхуючи Віку вбік вибігає з квартири, не вислухавши його слів…далі…Вони тут зайві, він привіз іншу та ще й вагітну… Як він міг??? На тисячі уламків розбилось її серце, Даяна ще так нікого не кохала.

— Ні… нііі! Ну не вже, невже це знову зі мною! Чому так болить … Мені так боляче ще дужче ніж раніше,- хапаючись за серце її підкошувало в бік стіни під’їзду, але вона підіймалась і йшла далі не дивлячись ні на нікого, із заплаканими очима бігла додому…Від болю хотілось вити…волосся рвати на голові, а найбільше просто зникнути, щоб і сліду не було. Звідки ж Даяна знала, що таке кохання стане раною у серці….Забігши додому вона зібрала речі та всі свої збереження, залишила батькам записку.

— Алло подруго не можу до тебе додзвонитись…Як у вас все пройшло? Ти напевно на сьомому небі від щастя, що навіть про подругу забула… Перетелефонуй, це важливо, хочу з тобою попрощатись … Прослухавши голосове повідомлення, вона все ж таки набирає Ладу…

— Ну нарешті, — не дочекавшись відповіді подруга промовила, — Даянко я переїжджаю в Київ, я втрапила в халепу тому мені як найскоріше потрібно їхати чим подалі. Максимум приїду на весілля на один день, хочу побачити тебе…Ти ж проведеш мене сьогодні, я розумію що вже пізно, але все ж?

— Ладусь… — важко зітхнувши в трубку Даяна продовжила,- Я з тобою, бери два квитки… Весілля не буде…