12.1

— Оскільки ми проживаємо в центрі столиці звідси дібратись можна пішки
— Куди? — з цікавістю вони дивились на Олівію
— Зараз побачите, тільки ідіть за мною, а то ще розгубитесь

— Ну ми ж не малі діти, вимкни матусю, — посміхнувшись Лада подивилась на неї.
Вони йшли через будинки та вулички, пройшовши трохи далі йшли вже дерева та чагарники й дорога вверх.
Дівчата не зовсім розуміли чому вони підіймаються по горбиках минаючи сухі гілки дерев. Йдучи по траві побачивши перед собою паркан сіткою
Олівія підійшла ближче, але те що потрібно не побачила.
— Йдемо далі вздовж паркану ... нарешті, дівчата залазьте через цю дірку.
Вони пролізли через неї та вийшли крізь кущі
— Ого ... ну ти й нас завела, а нормального ходу тут немає?
— Дівчата є, але ми тутешні так не робимо, вірніше я, — посміхнувшись вона показала рукою на красу котра перед ними відкрилась.

— Ласкаво просимо в Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка, вони обтрусилися від сучків і трави почавши розглядати дивовижний краєвид
— хто б міг подумати що в центрі Києва така краса
— ну це тільки, початок. В дитинстві ми з сім'єю приходили сюди часто, майже кожні вихідні, а особливо весною. Територія тут велика, взагалі, можна гуляти довго, відкриваючи для себе нові місця і просто отримуючи задоволення від прогулянки ...
Тиша і ковток свіжого повітря. З весни тут постійне цвітіння, а аромати чутні ще до входу. Магнолії, сакури, бузок та багато іншої краси побачите в квітні травні, ви ж тут надовго?

— Скоріше за все, — вони переглядались одне на одну.

— А які тут троянди, маки та лаванда... Прекрасний японський сад, Буддійський куточок і інші ділянки. Широкі алеї, затишні місця. Також є оранжереї. Місцями трохи занедбаний зважаючи величезній території. А особливо дивовижні види на Дніпро, Київ і Видубицький монастир. Ходімо я вам покажу мій улюблений куточок, в корейському традиційному саду, там ще в п’ятирічному віці я познайомилась з одним хлопчиком.
— І ти пам’ятаєш це? Щоб я кожного залицяльника пам’ятала, — здивовано подивилась на неї сестра.
— Так, я там познайомилась з Артемом, він катався на роликах і випадково за камінчик зашпортнувся, а я тоді всім допомагала без розбору, шість років мені було, так ось знайшла подорожник послинила і йому на коліно,- сміється Олівія Він катався на таких чотирьох колісних з одного боку два колеса і з іншого два, зараз, мабуть, таких немає і на знак вдячності він мене навчав поки батьки прогулювались парком, а його тато тут працював садівником.

— А йому ж скільки було?
— Сім років, він дуже розвинутий.
— І що трапилось далі?
— Далі я виросла і рідко сюди ми приходили, а потім я його не бачила. Але пів року тому мені дали завдання по роботі написати статтю про ботанічний сад. І я як ні в чому не бувало підхожу до молодого високого хлопця, він був зеленоокий з рудим волоссям та з такими ж рудими веснянками на носі. Я питаю в кого можу взяти інтерв’ю і чи він є співробітником, він щось там писав у теці, аж враз піднімає очі та в нього вона з рук випадає. Я подумала що він побачив мій зріст так і злякався, а він почав кричати на всю округу піднявши мене почав крутити і кричить Оливка, так він мене називав. Я підняла паніку кажу що ви робите поставте мене на місце, а він крутить і говорить так це ж я Тьома ну ролики подорожник, вже поставивши на місце тримає за плечі та дивився в вічі чи впізнала чи ні, я тоді так засоромилась вся почервоніла, і дійсно не зрозуміла чому не впізнала в думках, мабуть, літала спочатку... Потім ми почали гуляти як друзі та пізніше ми почали зустрічатись.

Коли я розповіла своїм рідним що в мене є хлопець його звуть Артем, вони не схвалили мій вибір заборонили з ним бачитись, не знаю чому мати така, чи гроші її такими зробили... Але вони забрали телефон у мене, кишенькові гроші, хоч я в газеті й заробляла, але цього було замало... А потім розповіли що у них складний період криза в бізнесі та єдиний вихід вийти заміж за сина його партнера, який є інвестором багатьох фірм, котрий був дуже багатий, інакше вся сім'я буде в злиднях і брат кине навчання і я можу тільки витягнути їх з цього становища… Я сказала що подумаю
— Мама мені мізки промивала, говорила що в Артема кімната в гуртожитку та ще два роки буде навчатись в аспірантурі, і про те життя в якому я виросла маю забути…Якщо раптом він виявитися як наш рідний батько і кине мене вагітною, я залишусь без нічого і без фінансової підтримки рідних, оскільки вони будуть банкрути… Потрібно сім'ю з прірви витягати…
— Жах просто який натиск, співчутливо дивились на неї дівчата.
— Але у мене є секрет і він тільки між нами, ось до речі він іде, — і на всіх парах вона побігла до нього до свого коханого, він завертів її у своїх обіймах та поцілунках. Дівчата підійшли ближче.
— Знайомтесь це Артем мій коханий, він знає за все, тому ми в таємниці зустрічаємось поки не вирішимо проблему.