По закутках своєї долі

Розділ 21. Сережки бабусі

У вівторок Даяні телефонує Богдан друг Вадима.
— Не пройшло й пів року, Лада вже всі телефони обірвала… Є результати, — зацікавлено вона запитала в нього.
— Так о восьмій вечора чекатимемо вас по адресі вказаній смс, все до зустрічі, не зовсім зручно розмовляти.
— У Лади сьогодні якраз був вихідний, нічого не підозрюючи вона пішла на кухню готувати сніданок, як до неї підбігає Даяна з загадковою посмішкою
— Що таке Даюсь? Чому ти така підозріла і так на мене дивишся?
— В мене для тебе гарна новина, я знаю ти весь час надзвонювала Вадиму, я тим часом надзвонювала Богдану, ти ж не знаєш… і він мені перетелефонував сьогодні, ось дивись по цій адресі Вадим там буде, — показуючи смс з телефону.
— Сонечко моє я так рада, я думала тобі байдуже і ти забула, а ти весь час пам'ятала, — міцно обійняла вона подругу.
— Ти ж правда поїдеш зі мною? У Олівії знайомство з Артемовими батьками сьогодні, сама я боюсь… Будь ласочка, — піднявши свої чорні брови в її очах відбивалась надія що Даяна поїде з нею.
— Добре, але нумо подумаймо про нашу безпеку і візьмемо те що може нас захистити.
Лада набрала купу духів та дезодорант, а Даяна знайшла в одній з шаф газовий балончик, — Олівія їм його показувала якось.

Вони приїхали на якийсь покинутий склад на околиці міста ...
— Гей ... Ми що, вже приїхали запитала вона у водія? ... Склад там якийсь, чи що, покинутий, із забитими дошками вікнами, з порослим бур'яном, — дивилася Даяна через вікно таксі

— я не знаю, але завжди тут гальмую, коли попросять. Ви ж мені адресу показали я вас і привіз, які питання?!

Повідомлення від Богдана

"Зайдіть всередину складу і відправте таксиста"


— ... Лада мені трошки страшно.

— Не бійся ми ж взяли з собою якщо що в очі приснемо з балончика і дезодорантів.

Вони відправили таксиста, який запідозрив щось не ладне, але вони переконали його.

Йшли не поспішаючи, тримаючись одна за одну, зайшли в занедбане приміщення де було темно, як враз за ними закриваються двері та звук молотка і тільки чутно, — Богдан давай швидше поки ніхто не бачить.
Дівчата злякалися підбігши до дверей.
— Гей що ви робите нелюди? хто там, притуливши вухо до дверей. Богдан ти? Вадим? ах ти мерзотник, жваво відкривайте!, — кричали дівчата

— І поверніть сережки! Додала Лада

— Ага розбігся! — Ти наївне дівчисько дійсно подумала що я в тебе закохався? — кричав Вадим допомігши швидше заколотити двері цвяхами щоб вони не вибрались.

— Богдан чому ти йому допомагаєш кричала Лада, тобі ж Дая сподобалась, а ти так вчиняєш не як джентльмен! — розлючено гупнувши ногою по дверях.

— Знаєш Ладо, вона проморозилась від моєї пропозиції, тому маєте те що маєте!

— Дая, а що він тобі запропонував?, тихим голосом промовила до подруги

— Та багато чого непристойного...

— І ти все одно надзвонювала?

— Ну ти ж моя подруга... як я можу тебе кинути... подивилась вона на неї спершись обома руками на двері намагаючись їх штовхнути, та хлопці добре заколотили цвяхами, і тільки чути.

Ось і все, давай п'ятірочку браток.

— Ах ви сердито кричали дівчата! Випустіть негайно, а то ми поліцію на вас нацькуємо.

— Ну і що ви знаєте, квартиру я вже змінив, сім карту викину, та і тут погано зв'язок ловить ви в пастці.

А тепер послухайте ви обидві,- сердитим голосом вимовив Вадим, навіть не думайте більш дзвонити і шукати нас це попередження інакше ви пожалкуєте що на світ народились! Що ви дві дівчини можете зробити проти нас?- саркастичним тоном він говорив. Якщо ви не заспокоїтесь до другої години ночі, вас буде чекати весела нічка. Ми ще прийдемо і ви нам скажете ваше рішення! - гупнувши кулаком по дверях вони пішли.

А навздогін пролунало від Богдана:

— Ти ще Даяна повинна мені дякувати що ми даємо вам час поміркувати. Це була моя ідея вас зачинити щоб ви подумали, а Вадим такі справи вирішує по інакшому.
— Влипли так влипли, розсерджено вимовила Даяна, просидівши дві години в темноті вони не могли ніяк знайти чим виламати двері чи знайти інший вихід, та почали сваритись. Лада шукаючи натрапила на розбите скло взявшись випадково рукою за нього вона поранилась.

— Ладо зателефонуймо хлопцям...

— Яким глянула вона на неї, та подругу ледь було видно, вони вирішують зателефонувати Єгору та Владу хоч це було і пізно і нав’язуватись вона не любила, всі плани йшли нанівець.

Даяна додзвонилась до Єгора та він через шум машин не розчув її та сказав що в пробці стоїть, Лада не могла додзвонитись до Влада тому написала повідомлення…
— О так нас ніхто не врятує, я навіть не знаю... а якщо вони прийдуть і з нами щось зроблять?- присіла Лада навколішки опустивши голову.

— Що в тих сережках такого що ми так ризикуємо?
— Розумієш бабуся мені її подарувала це пам'ятка... — засмучено промовила подруга
— Чому ти тоді віддала її? здивувалась подруга

— Я йому повірила, бабуся завжди говорила що потрібно допомагати і в скрутну хвилину не жалій річ, а врятуй себе… я щось ..
— Ти могла і підвіску здати того я не пам'ятаю як звати що подарував тобі ще восени…
— Я про неї геть забула…Ти думаєш я не жалкую що так вийшло? — гірко вона дивилась на руку…

Дівчата почули рев мотоцикла та шум двигуна машини та підійшли до дверей.

Сигналу не було та вона почула голос Влада, а Даяна впізнала що Єгор щось говорив.

Вони здійняли галас та хлопці підбігли до дверей.

— Ви там живі? що ви там робите? — схвильованим тоном говорив Єгор.

— Гуляємо, бурмотіла Лада собі підніс....

— Вас не чути... Даяна ти там?

— Так ми не можемо вийти...

Влад дістав з машини фомку і зірвав старі дошки з вікна та перелізли до них витягнувши звідти.
Влад взяв аптечку та обробив невеличкий поріз обережно, немов турботливий батько, таким вона його не бачила.

Після того як вони дізнались чому вони там це призвело їх в ступор що Лада ось така заради випадкової закоханості віддала сережки, але йому це сподобалось тому що зазвичай дівчата кидались на його шию заради грошей, а своїм вчинком вона показала що гроші не важливі головне допомогти. В цей момент щось його змусило подивитись на неї з іншого боку.

Влад забрав Ладу до себе в машину та поїхав, тому що Єгор хотів поговорити ще наодинці з Даяною.

— Єгор як ти дізнався що я тут?

— Ти мене вибач та коли ми вчились їздити я взяв в тебе телефон щоб перетелефонувати типу комусь, а сам тим часом встановив тобі програму маячок, щоб знати де ти... Знаєш за цей місяць я не знав нікого відчайдушнішого за тебе ти дівчина загадка та не сподіванка, в один день можеш бурю здійняти в інший бути як ласкаве сонечко, — продовжив він, — хочу викрасти тебе від подруги та цих проблем я розумію ти ще не пережила розставання, але я хочу запросити тебе в Карпати поїхати з друзями, ми зняли будиночок...
— Карпати згадала вона того незнайомця в потягу… а чому б ні..
— Я розумію ми мало один одного знаємо, але ми набираємо компанію і нам не вистачає одної людини, заодно відпочинеш.
— Єгор, мабуть, відмовлюсь… я ще не заробила на Карпати…
— Ти за це не переживай я візьму на себе розтрати…А ти як заробиш віддаси, але без Лади, а то щось мені підказує що вона й там може щось утнути…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше