Розділ 29. За три дні до

Залишались лічені дні до весілля, котрі не давали Ладі спокою.
Вона прогулювалась перед весіллям, хоча не хотіла йти додому і бачити її маму і як Олівія видає себе щасливою... ці запрошення і сукня її нагнітали, вона хотіла побути одна і зібратись з думками.
Скільки всього пережила знайомство, близькість, стрибок з теплохода і дівич-вечір... І невже він не може подумати що останні події не план, а ось така вона...
Це ж потрібно було так закохатись в бабія... В роздумах вона не помітила, як опинилася в незнайомому подвір'ї, хотіла замовити таксі бо було вже дванадцять ночі, але як на зло в неї в телефоні сіла батарейка...

Вона загорнула і пішла через темний провулок, у неї не було і думок про те, що зараз може трапитись...
Останнє, що вона пам'ятає як хтось обхопив її ззаду і швидко притулив до рота добре змочений великий носовичок особливою модифікацією хлороформу і тільки невиразні слова були чутні їй перед тим як вона втратила свідомість, — сюди клади її я сказав.

Лада прокинулася в темряві, пов'язана по руках намагаючись ногами вибити вихід.
Як тут відкривається багажник в якому вона була.Трохи прикривши очі ліктем від світла вона спробувала розглянути хто це.
— Ви хто такі? Що вам від мене потрібно?! Один з них підняв її та вона побачила його вона навіть не підозрювала що її знайшов хлопець двоюрідної сестри від якого вона втекла, мстива сволота – сказала вона йому в обличчя.
Він вирішив їй помститись за те що вона розсварила їх та зіпсувала його коханій життя, а зв'язки нього скрізь були, вона не розуміла що за не йшло стеження давно, просто тоді крутилися всі навколо неї, а тут вона залишилася одна. Він розумів що вони родички та вирішив провчити.
— Привіт пам'ятаєш мене? Подивився він на неї зверхньо, — може поцілуємося як тоді, а? або ти передумала?! А я все тебе шукав ... і нарешті ти тут переді мною така слабка і беззахисна. Загалом довго говорити з тобою мені ніколи, Баклан розв'яжи їй руки. Так ось ти зараз находишся за своєю коханою столицею біля лісу поки з нами, на жаль ти являєшся родичкою моєї коханої, тому я вирішив пом'якшити покарання і попередити тебе, що якщо ще раз появишся в місті або найменший прояв своїх хитрих планів, то ти пошкодуєш про те що ти народилася?! Тобі зрозуміло запитав він у неї?!
Але Лада була сміливою як ніколи,

— Ніколи такий як ти й ніхто інший не буде вказувати що мені робити, промовивши вона плюнула йому в обличчя, він думав налякати та відвезти назад, але через її характер залишив одну в останок додавши!
— це буде тобі уроком, поки що!

Їй було страшно йти одній біля лісу вона йшла дуже довго, жодної машини, жодної людської душі, і ще як на зло телефон сів... Ноги вже не могли йти стільки думок і роздумів, що одна хвиля проблем за іншою що вони наздоганяють по черзі й вона не може дати відсіч їм вчасно... Як раптом побачила світло, підійшовши ближче вона роздивилась невелику заправку, прийшовши туди вона попросила телефон. Кого набирати думала дівчина... як на зло Дая поміняла номер і вона не знає його... нічий не пам'ятає тільки його, який так часто намагалася набрати, кожну цифру пам'ятала стираючи пальці від набору.
— Влад допоможи,- ледь встигла вона сказати щоб він не поклав трубку від її голосу, він хотів кинути трубку, але щось змусило дослухати вона зазвичай не дзвонила в три ночі ...

— Говори, — серйозним голосом відповів він
Лада була налякана втомлена і небагатослівна.
— приїдь на заправку назвавши адресу, мені ні до кого звернутись, і вперше розплакалась перед хлопцем.
Дослухавши про її прохання він поклав трубку нічого не сказавши. Від безвиході вона просто сперлась об стінку і сповзла на підлогу, — невже він думає що я досі граю... І що робити мені..
— Через пів години він примчав
І побачив її всю розпатлану та налякану
— Ну й куди ти знову вляпалася?
— Не розмовляй зі мною так! Ненормальний! Це моє життя куди хочу туди й вляпаюсь!
— Та ти ризикуєш своїй життям... В принципі кому я пояснюю.
— Та якби я могла тобі б не подзвонила! Кричить вона та в її очах був біль і ненависть, але вона любила його! Хочеш їдь, а я тут повільно буду вмирати!

— Гаразд, заспокоївся він вигляд, але погляд був як і раніше стриманий, вона думала невже він охолов, але він не приїхав би або занадто правильний.
— Сідай кажу
— От скажи, хоча я вже не дивуюся, що ти робила біля лісу? — Запитав він, виїхавши з заправки.
— Раз вже мені втрачати нічого то розповім тобі правду чому я взагалі тут. Може ти хоть зараз вислухаєш і зрозумієш. Це був відмінний привід щоб хоча б пояснити чому так.
Вона розказала все з самого дитинства дорога була довгою і це було їй на руку щоб порозумітися. В кінці додавши

— Я покохала тебе дурень всім серцем ... і з нас двох граєш тільки ти! Дай мені хоча б ще один шанс все справити ... Але доїхавши він зупинився біля будинку Олівії, і тихо сказав
— Йди... вже пізно...
— Вона думала що він їй по співпереживає, а він все таким же був, Лада подивилася йому вслід коли вийшла, але Влад дав по газах і його як слід прохолов...