Розділ 34. Фінал

Ось він вирішальний день… Вони зняли окремі номери в готелі прямо біля ресторану в котрому вони будуть святкувати весілля.
Оскільки розпис був біля озера то вона вирішила відійти від стандартних весільних суконь одягнувши вдалий фасон котрий візуально витягнув силует, а завдяки тому, що лінія талії трохи завищена, ноги її здавались ще довше. Напівпрозора тканина не відкривала зайвого, однак натякала на обриси її фігури. Легкості платтю надали об'ємні рукави-ліхтарики. Наряд усипаний намистинами й паєтками, але при цьому не мав акцентного декору або складних елементів крою, завдяки чому створив вишуканий весільний образ.
Весільна сукня в підлогу виглядала виграшно, особливо, мала запаморочливий виріз і при ходьбі відкривала її ногу. Асиметричний виріз і декольте з запахом надали пікантності, залишивши місце загадці.
Залишалось п’ять хвилин до церемонії. Ввібравши повітря в легені від хвилювання вона перевела дух. Все так як вона мріяла ще з дитинства, але чи щаслива вона. Взявши букет нареченої зі столика Даяна відправилась на вихід та її збив стук у двері.
— Так заходьте, — це був Єгор…
— Єгор? Це ж погана прикмета...

— я в них не вірю Даянка, зайшов з тобою поговорити перед церемонією.

— якщо чесно я теж… Можна я перша ?
— Так, кажи...
— Єгор я тобі вдячна за те що ти був поруч і розділив зі мною своє життя… Пробач мені за те що я тобі зараз скажу. Я не зможу дати тобі те що ти заслуговуєш повір ти заслуговуєш щоб тебе кохали. Немає сенсу займати місце тої котра цього так бажає й гідна того щоб бути твоєю нареченою… Та це не я… Пробач я не змогла тебе покохати так наскільки ти цього гідний.

— Я знав… промовив Єгор опустивши очі, ти досі кохаєш його і я не зможу тебе втримати рано чи пізно ти все одно від мене пішла б… В будь-якому випадку я буду там чекати твого остаточного рішення під аркою. Зачинивши двері він пішов та через декілька хвилин знову хтось постукав.
— Так проходьте…
— Привіт Даяно… Ти така гарна…й ця сукня, зачіска, — промовляла Люба і з кожним словом в її очах відбивався біль...
— Добре що ти зайшла.
— Справді? Здивувалась дівчина.
— Знаєш кохання не так швидко проходить як ми того бажаємо, але якщо кохати то до кінця. Вона знімає весільну сукню та разом з букетом вручає Любі. Я думаю тобі це потрібніше,- посміхнулась Даяна….
— В сенсі, Даяна що ти робиш?
— Приймаю виклик долі… По закутках моєї долі є тільки він, тому я маю його вберегти…
Вона взяла Любу за руку,
— я знаю що ти його ще кохаєш може у вашого кохання буде другий шанс тому швиденько одягай та не пропусти свою церемонію, далі вибір за ним. Люба помінялась з нею своєю сукнею. Люба як відчувала подумала вона змінивши свою весільну сукню на її звичайнісіньку, але білу й дівчина сідає на перший же потяг до Вінниці.
Вона не знала що буде далі їй просто хотілось бути там куди кличе її серце та душа…

Дивлячись в вікно вона попрощалась по думками зі столицею. Будинки, великі гіпермаркети змінились в ліси та поля в її думках відображались спогади вона згадала все перший поцілунок, оранжерею, каяки, рибну юшку, потоп котрий вони влаштували, їхнє перше знайомство, тарілки котрі вони перебили… Згадуючи на очах бриніли сльози від спогадів скільки вона пережила за цей період … А ці палкі поцілунки, й такі теплі та по справжньому сонячні ранки коли хочеться прокидатись в обіймах коханої людини. Стільки помилок було зроблено за цей час, але зараз головною її помилкою було те якби вона вийшла за того кого не любить всім серцем кого не жадає так наче все завмирає навкруги й вона відчуває тільки його серцебиття поруч з собою. Їй знадобився час щоб це усвідомити, що без нього життя втрачає всякий сенс… Комфорт і спокій не принесе те чого вона прагла все життя…

— Надіюсь у Єгора з Любою щось вийде подумала дівчина… Може хтось би осудив її вибір, але краще взаємне кохання ніж займати чиєсь місце біля людини до котрої немає таких палких почуттів що немов тобі повітря перекривають, що ти готовий за ним всюди. А не жаліти …все життя і відчувати самотність хоч і комфорт…
Вийшовши з потягу вона направилась туди де вони були по справжньому щасливі… В душі її переповняли емоції що вона знову тут у своєму місті де зароджувалось її кохання…
Вона пішла на дах готелю де Матвій їй зробив пропозицію. В її голові пронеслись тисячі моментів з її життя. Нічого не повторюється двічі, стоячи в білій сукні, на краю та спостерігаючи за містом в якому не було краю та десь в куточку своєї душі вона зберегла, його… Ти мені потрібний, вона шепотіла крізь сльози, Витерши їх вона подивилась на небо котре затягнулось хмарами, погода почала псуватись здійнявся вітер, котрий підганяв хмари. Й на її обличчя пустились перші краплі дощу з кожною секундою їх ставало дедалі все більше і більше. Природа почала оживати й зеленіти на очах, все живе вбирало в себе вологу. Кралі ставали все сильніші з кожною хвилиною перетворюючись у зливу, що майже нічого не було видно навколо.

Дерева гнулись під натиском сильного вітру. На дорогах одразу утворилися калюжі, за яким без зупинок барабанили величезні краплі дощу. На вулиці різко потемніло, ніби настав вечір. Грім і блискавки охоплювали та розривали небо.
Поступово блискавка почала вщухати, а дощ все не переставав. Вона цьому раділа, тому що разом з дощем не боляче плакати немов тебе підтримують тисячі крапель і ти сама розчиняєшся в цьому.
— Даяна! — хтось кликнув її позаду, обернувшись вона побачила Матвія.
Він підбіг до неї й міцно притиснув до себе, краплі дощу стікали по їхніх обличчях, він обхопив її голову руками й подивившись в її бурштинові очі котрі наповнилися слізьми
— Я люблю тебе Даяна і більше не допущу щоб ти зникла з мого життя.
Вона дивилася на нього наповненими очима сліз від щастя.
— Як... вона не могла повірити що він поруч так близько як тоді... Ти тут... промовила дівчина, — пообіцяй що так буде завжди!
— Я обіцяю!
Дощ розходився все сильніше Матвій підхопив її на руки й на радощах почав її кружляти. Вони були щасливі що знову разом і не потрібно було зайвих слів щоб зрозуміти що це справжнє кохання...