РОЗДІЛ 2. ГЕРОЙ МИМОВОЛІ

Після такої напруженої історії мені захотілося розвіятися. Та все на нашій планеті мені тепер вбачалося в іншому світлі. Всі ці люди, які навіть не підозрювали про недавні події, про те, що були під загрозою знищення. Я байдуже перебирався з одного місця на друге, чекаючи коли мені трапиться щось цікаве. Аж раптом я відчув якийсь дивний холод по спині, так, наче я знайшов щось, але не можу це побачити. Трішки покружлявши, я відправився далі. Але це місце не давало мені спокою. Де б я не був, мене постійно тягло туди, моя цікавість не давала мені спокою. Та, прибувши туди, я не міг нічого зробити, не міг зрозуміти чим це місце таке особливе.

Я твердо вирішив, що не піду з цього місця, поки не розберуся в чому таємниця. Вирішивши вдатися до медитації, я напружився і вмить потрапив в невідомі мені землі. Це мене сильно насторожило, бо я вважав, що обійшов всю Землю вздовж і впоперек. Що це за дивна місцина? Я швиденько все оглянув і виявив, що тут знаходиться ціла країна, країна  прихована від людського ока, країна про яку навіть я, привид, нічого не знав. Я стояв посеред прекрасної галявини покритої густою зеленою травою, вкритою неймовірними невідомими мені квітами.

- О, привид! – раптом почувся голос за спиною.

Я повернувся, але побачив тільки кілька високих дерев.

- Я тут! – прозвучав той самий голос.

Я придивився і побачив на одній гілці звичайнісінького горобця.

- Вперше в нас? – запитав він.

- Так… - трішки невпевнено відповів я. – А де це я?

- Ти в Неймовірній. Помер десь неподалік?

- Ні, - здивовано відповів я. Мені було дивно розмовляти з горобцем, але ще дивнішою була його невимушеність. Його зовсім не дивувало те, що він розмовляє з привидом. І як він міг мене бачити?

- Я помер далеко звідси, - після короткої паузи сказав я.

- Хм, - напружився горобець, - це досить дивно, привид не може відходити від місця смерті більше, ніж на 666 метрів.

- Справді, - я такого не знав, - а звідки ти це знаєш? І чому я зміг?

- Знаю, бо в нас тут живе кілька привидів, а от чому ти зміг – не в курсі… Може якщо тобі пощастить когось з них зустріти, то ти в них запитаєш. В нас тут всі привітні, - посміхнувся горобець.

- До речі, де це в вас? Що це за Неймовірна?

- Історія походження нашої країни досить довга і заплутана, - поважно сказав горобець. – І я не впевнений, що мені слід розказувати її тобі. Можу тільки сказати, що тут живе багато істот, яких у звичайному світі вважають неможливими, або магічними. Наша країна розділена на три частини – Світлу Сторону (де ми з тобою знаходимося, і де живуть добрі і приємні істоти), Темну Сторону (там живуть дуже злі істоти), і Нейтральну Сторону (де живуть істоти не добрі, і не злі).

- Цікаво, що це за істоти не добрі, і не злі?

- А ти сходи і подивися, ти ж привид, для тебе це одна мить.

- Я, напевно, так і зроблю, - посміхнувся я. – Дякую тобі … (Тут я зрозумів, що не знаю імені цього горобця).

- Еркі, - підказав горобець.

- Дякую, Еркі, було приємно поспілкуватися.

- Навзаєм, - щиро відповів Еркі.

Я пішов далі, а горобець так і залишився сидіти на дереві. Ця країна була просто неймовірною і прекрасною, оглянувши Світлу Сторону, я побачив ельфів, чаклунів, чарівників, добрих відьом, русалок, гномів, та багато інших магічних істот назв яких я не знаю. Потім я вирішив поглянути на Темну Сторону. Там все було зовсім інакше – похмура атмосфера, навколо лише гострі скелі, та пісок, а істоти, яких я там зустрів були дуже страшними і мені б не хотілося їх знову зустрічати. Орки, тролі, злі відьми, гобліни. Я вирішив швиденько піти на Нейтральну Сторону, бо дуже мені було цікаво поглянути на істот, які і не добрі, і не злі.

Краєвид там був теж не дуже, звісно кращий, ніж у Темній Стороні, та набагато гірший Світлої. Я побачив кілька істот, та хто вони, я не знав. Хоча мене всі бачили, ніхто розмовляти не хотів, тільки фиркали іноді. Раптом я побачив, як у небі прошмигнув дракон! Невже дракони – нейтральні істоти? Я завжди вважав, що дракони – зло. А тут Нейтральна Сторона. Цікаво чому?

Раптом я зустрів ще одного знайомого мені персонажа – лепрекона. Він був маленький одягнутий у зелене, і з смішним капелюхом. Та його обличчя більше нагадувало обличчя мавпи, ніж людське. Може так і повинні виглядати лепрекони? Я вирішив прослідкувати за ним, і подивитися куди він піде. Він не звертав на мене ніякої уваги, тож я почував себе так само, як у звичайному світі – простим невидимим привидом.

Він прийшов до якогось бару. На вивісці було написано «Зелена Конюшина», а нижче мілким шрифтом було сказано: «Паб виключно для лепреконів, всім іншим вхід суворо заборонено». Як виявилося пізніше, я теж входив до числа “всіх інших”, бо як тільки я зайшов всередину, всі одразу накинулися на мене:

- Забирайся звідси!

- Привидам тут не місце!

- Ти що читати не вмієш!

Їхні сердиті голоси лунали з усіх сторін, тож я був вимушений покинути паб. Та ви самі знаєте, що коли тобі забороняють кудись іти, то з’являється ще більша спокуса туди потрапити. До того ж, мені було дуже цікаво подивитися за тим лепреконом, бо за кілька секунд присутності в пабі я встиг помітити, що у інших з обличчями все було нормально, тож мене ще більше зацікавив цей лепрекон.