Почуй моє серце

Розділ 2

Беатріс та Терезі по чотирнадцять років, вони вже майже наречені. Беатріс у центрі уваги, завжди в атмосфері захоплення. Тереза з її зборами, експериментами, які з кожним роком доводилося приховати все сильніше, через це почала менше бачитися з Беатріс. Тому остання дещо здивувалася, коли раптово пізнім вечором, Тереза проникла до її спальні, і деякий час дивилася на подругу глибокими сірими очима.

- Беатріс, допоможи мені, - прошепотіла Тереза, з відчаєм дивлячись на свою благородну подругу.

- Що сталося? -  Беатріс вперше бачила цю сталеву дівчину у такому вигляді.

Розпатлане волосся, недбало зав’язаний фартух. Помітно, що вона не спала минулої ночі, а вдень все валилося з рук.

- Допоможи мені, - знову повторила вона, - мене видають заміж. Не можна допустити цього…

- Тереза… ти збожеволіла? – Беатріс здалося, що їй почулося, - я думала, що тебе убити намагаються.

- Так. Мене намагаються цим вбити, - тихо промовила Тереза, - ти одна здатна мене врятувати.

- Але хіба це погано, - юна графиня, не могла до кінця зрозуміти, що сталося. Звісно, чула, що іноді, дівчат проти волі видають заміж, але без цього не завжди можна обійтися. Дівчина була вихована таким чином, що будь-яку людину можна полюбити, хоча б спробувати. Невже Терезі це так складно?

- Тереза, тебе змушують? Хто він?

- Вард, - тихо відповіла Тереза, - ти знаєш його.

Беатріс кивнула: звісно, вона його знала, це був її особистий кучер. Вард був вісімнадцятирічним юнаком, симпатичним, працьовитим, винахідливим, часто усміхався. Привертав увагу багатьох простих, та, навіть, знатних, дівчат. Чорноволосий, з яскравими карими очима, він не міг не подобатися. Видимо, Тереза, вважала інакше, в черговий раз, доводячи, наскільки відрізняється від інших представниць прекрасної статі.

- Я не розумію, Тереза. Чому ти проти? Ти не любиш його, а він тебе змушує? Відмов та й усе.

- Ні. Він мене не змушує, - безнадійно відповіла молода служниця.

- Батьки змушують?

- Вони надають вибір мені.

- Тоді у чому справа? Чому не відмовиш?

Вперше за життя, Беатріс бачила сльози в очах Терези. Невимовно стало жаль подругу, але вона не розуміла, чим саме здатна допомогти їй.

Тереза мовчала кілька хвилин, дивлячись собі під ноги, потім підняла голову, подивившись у сині очі хазяйки, і твердо промовила;

- Беатріс, благаю тебе… скажи йому, що забороняєш нам одружитися. Нехай це буде твоя воля. Він не зможе нічого зробити проти твого наказу.

Молода графиня була вражена. Їй втручатися у почуття інших? Руйнувати чуже кохання? Вирішувати за когось бути їм разом чи ні? Все це вище за її сили.

- Тереза, ти що? Хіба я маю право…

- Маєш. Ти спадкоємиця цього дому, і на нас усіх твоя воля.

- Спадкоємці два моїх старших брата, але зовсім не я. І крім того…

- Ти розумієш про що я. Якщо віддаси наказ, Вард не зуміє наполягати. Просто так не відмовиться від мене. Занадто сильно любить…

Тут голос дівчини зірвався, і вона схлипнула. Видно, на скільки важко давалася ця розмова. Але Беатріс була невблаганна:

- Тоді відмов йому! Адже ти маєш право…

- Не можу!!! - крикнула Тереза, трохи не з ненавистю дивлячись на подругу, - не можу, розумієш? Я кохаю його!!!

- Не розумію! - так само крикнула Беатріс, вже починаючи втрачати самовладання, - що сталося, Тереза? Чому ти так вчиняєш з ним та з собою?

Тереза підійшла до Беатріс, сіла поряд з нею, уважно подивилася у її очі, наче намагалася випитати із неї усю душу.

- Не запитуй мене, Беатріс. Просто допоможи мені…

- Допомогти ранити почуття цього славного хлопця? - Беатріс суворо подивилася на свою подругу, - якщо не кохаєш його, зізнайся, не обманюй.

- Я вже сказала, що люблю…

-  Тоді чому…

- Не допитуйся, я, все одно, не скажу. Я прошу тебе про допомогу, тому що сама впоратися не здатна. Я не зможу відмовити йому. Мабуть, не настільки я відважна, як думала.

Беатріс пригнічено мовчала: заради своєї подруги, вона готова була на багато що, нічого б для неї не пожаліла. Але з холодним видом наказати доброму юнакові, щоб він тримався подалі від дівчини, яку кохає, бачити його здивовані очі, читати в них німий докір і непорозуміння… він не заслужив подібного.

Тим часом, Тереза очікувала на відповідь, і прочитавши мовчазну відмову в очах Беатріс, промовила:

- Прошу,  зроби це для мене.

- Тереза, я не можу… просто не здатна. Я не маю влади над чужими почуттями.

Здається, у сірих очах молодої служниці, спалахнуло роздратування, і навіть ненависть до м’якості подруги. Вона уривчасто промовила:

- Хіба я коли-небудь про щось просила тебе? Єдиний раз, коли я до тебе звернулася… чи не ти постійно говорила, що наша дружба - найцінніше, що є у житті? Я б це зробила заради тебе…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше