Почуй моє серце

Розділ 14

Спочатку Тіциус згодився відправитися з Доріаном до борделю, який той нещодавно виявив у самих нетрях міста. Одначе, дізнавшись, яку плату доведеться викласти за ніч з тамтешніми кралями, молодий чоловік швидко передумав.

Зовсім не хотілося витрачати за один раз те, що він заробив за три тижні. Тому, лишивши Доріана насолоджуватися життям, і не запитуючи, звідки у останнього гроші на цю саму насолоду, Тіциус вирішив повернутися додому.

Оскільки місцевість він знав не дуже добре, а сутінки вже вступили у свої права, хлопець звернув не туди, куди потрібно. Розуміючи, що так розгулювати небезпечно, намагався триматися тіні покинутих будинків, що тягнулися вулицею.

Лишалося дивуватися, нащо у такому місці ще запалюють ліхтарі. Дивлячись на нічні світила, Тіциус задумався, доки його не відволік від думок шум чиїхось легких кроків. Він вглядівся у темний силует, котрий пройшов повз нього. Лише на одну мить на перехожого впав промінь від світла ліхтаря, освітивши тонку постать, густе довге волосся. І тут же все знову потонуло у суцільній темряві.

Серце Тіциуса заколотилося, як безумне: ця постать та колір волосся здалися дуже знайомими. Звісно, не в однієї Беатріс було русяве волосся, але на кого ще у молодого чоловіка стало б так тривожно, і водночас, тепло на душі?

Хлопець уже готувався вийти та спробувати наздогнати дівчину, але тут помітив, що вона, ще не відійшовши далеко, зупинилася. По нервовим рухам стало зрозуміло, що мандрівниця хвилюється, не знаючи, як вчинити далі.

Вуста Тіциуса склалися у легку, навіть зловісну посмішку: от воно як! Мила та добропорядна графиня, не така вже і правильна. Що вона забула у такому місці? Невже також веде таємне нічне життя? Чудово було б поглянути на фізіономію хороброго графа, коли він дізнається про це.

Тіциус також почув голоси тих, хто наближався до тієї, що стояла посеред вулиці, не знаючи, що робити. Було помітно, що дівчина раніше не бувала у подібних ситуаціях, оскільки зовсім не розуміла свого положення. Мимохіть Тіциус задумався над тим, що буде, якщо вона опиниться у руках місцевих темних особистостей. Точніше, що буде з нею, зрозуміло. Потім її, скоріше за все, вб’ють, щоб нікому нічого не розповіла та не пожалілася.

Тіциус відчув, як на його чолі, незважаючи на холодну погоду, виступили великі краплі поту. У душі змішався шквал емоцій: злість, досада, хвилювання. Ще чого! Нехай всякий непотріб тримає руки подалі від цієї дівчини… від його Беатріс!

Наче тінь, він підкрався до графині, і коли вона, почувши шурхіт, незграбно повернулася до нього, він, обхопивши талію красуні, міцно притиснув її до себе. Розуміючи, що вчиняє не дуже делікатно, і що не можна допустити зайвого шуму, завбачливо, затиснув Беатріс рота.

«Іноді занадто багато говориш, треба подібне виправити»,  - самовдоволено, подумав Тіциус, насолоджуючись близькістю прекрасного створіння, що вперше опинилося у його руках.

Через кілька митей, він разом із полонянкою, опинилися у покинутій лавці, яка трохи освітлювалася променями місяця. Зараз знаходилися у певній безпеці, і в деякій схованці. Тут хоч і було холодно, але, вже ж таки, можна було не боятися вітру та раптового снігу.

Тонкі пальці Беатріс ковзали по рукам Тіциуса, дряпали їх, намагалися розтиснути хватку, але дарма. Тіциус мимохіть подумав о беззахисності аристократки, що зовсім не уміла постояти за себе. Поряд з нею має бути захисник, і він у неї був… правда, не зараз. У даний момент поряд з нею був він - Тіциус. І зараз, по невідомим причинам, хлопець не поспішав розтискувати руку та відпускати свою здобич.

Тіциус неохоче прибрав руку з обличчя Беатріс, не поспішаючи, одначе, зробити те саме з іншою рукою. Графиня, крутнувшись, звільнилася з його хватки та відскочила на пару кроків, з погрозою дивлячись на свого рятівника.

- Не шуми так, - награно байдуже сказав Тіциус, - вони ще десь поряд, можуть почути. Битися з кількома задираками мені не бажається навіть заради тебе.

Кілька митей, Беатріс вдивлялася у несподіваного супутника, потім, упізнавши його, роздратовано промовила:

- Знову ти! Скільки ж можна? Нащо ти переслідуєш мене?

У темних очах Тіциуса спалахнули недобрі вогники:

- Я тебе тільки що врятував від величезних неприємностей, якщо ти не помітила. Чи тобі хочеться опинитися в іншій компанії?

Незважаючи ні на що, Тіциус відчув радість, адже судячи зі слів дівчини, вона його  запам’ятала, тому що упізнала.

- Що ти тут робиш? - тихо спитала юна леді, відчуваючи, що дійсно не рішається говорити голосно. Не дивлячись на холод, її обличчя палало, а очі сяяли, наче дві зірки у темряві.

- Мене сюди брати притягли, - спокійно відповів Тіциус, не в силах відвести погляду від обличчя Беатріс, - а от що ти тут забула, зовсім інше питання.

Русоволоса дівчина пригнічено мовчала. Їй було соромно розказати історію, про те, як вона повелася на обіцянки подруги, и потім втекла з жахливого місця.

- Я… випадково тут опинилася, - тихо відповіла вона, і тут же додала більш твердо, - але це не має ніякого значення і нікого не стосується.

Тіциус усміхнувся. У цієї дівчини зовсім не виходило злитися та виглядати грізною. Коли вона робила такі спроби, хотілося притиснути її до себе, прикрити плащем, захистити від усього брудного, що тільки було у світі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше