Почуй моє серце

Розділ 18

Тіциус, нарешті, отримав замовлення у маєток Рональдів. Наскільки він зрозумів, там намічалося грандіозне свято. Потрібно було багато овочів та фруктів, котрі навантажили на дві повозки та відправили до місця призначення. Тіциус у супроводі ще одного молодого робітника, відправився у дорогу.

Хлопець думав про те, що буде, коли він приїде у маєток. Куди він піде? На кухню? І що? Невже розраховує на те, що зустріне там Беатріс - графиню та власницю маєтку. І все ж таки… Тіциус багато готовий був віддати заради того, щоб побачити дівчину, хоча б мигцем. Наївно було сподіватися, проте він сподівався.

Слухняна конячка мирно тупала по дорозі, везучи овочі та молодого чоловіка. Десь за ним їхала ще одна повозка, де візник голосно співав, чим трохи дратував Тіциуса.

Молодий чоловік радів, що настала весна. Вже не доводилося працювати, відчуваючи холод. До того ж, теплої одежі у хлопця не було.

За той час, що вони пішли з дому, він, все ж таки, написав листа батькам, де прохав не хвилюватися та не шукати їх. Тому що повертатися під батьківський контроль вони, поки що, точно не збиралися. І хто знає, можливо, його брати, нагулявшись, саме у великому місті, зустрінуть простих та хороших дівчат, влаштують особисте життя, і все у них буде добре…

Тіциус перервав свої думки, оскільки мимохіть подумав про те, що йому, скоріше за все, таке не світить. Прості дівчата вони хороші тільки для тих, хто не знав кращих. Той, хто знає інших, більш вродливих та благородних, хіба погодиться на менше? І так вийшло, що таких дівчат… таку дівчину він і пізнав.

Сотні разів повторював собі, що Беатріс не для нього, що вони знаходяться по різні сторони барикад, між ними прірва. Які узагалі можуть бути почуття у нього до цієї молодої графині?

Так за думками, Тіциус сам не помітив, як приїхали на місце. Молодий чоловік з легким зітханням приступив до роботи: розвантажив віз, розставив корзини з овочами. Привітно усміхнувся літньому слузі, що вийшов назустріч, щоб показати куди саме заносити корзини. Раптом, старий фамільярно хлопнув Тіциуса по поясниці:

- Добре мати здорову спину, чи не так?

Хлопець, що в цей момент злегка схилився, щоб підняти корзину, тут же випрямився:

- Так. Мабуть, добре, - хлопець не знав, як відповісти на подібне питання.

На щастя, слуга, видимо, зрозумів, що Тіциус не дуже добрий співбесідник та переключився на його супутника, у чому не прогадав. Обидва тут же почали розмовляти про різне, підхопивши по корзині.

Тиціус зробив те саме, відправився з ними, продовжуючи думати про своє. Йому було цікаво побачити як живуть аристократи, ті кого вважають носіями благородної крові.

«Легко бути благородним та добрим, коли нічого не потребуєш», - мимохіть подумав молодий чоловік, відчуваючи, як починає нити спина від тяжкості, що він ніс вже досить довго.

Це були не господарські покої, прості приміщення, але все одно обставлені красиво і досить дорого. Було помітно, що власник маєтку відноситься до прислуги більше ніж добре.

Коли вони прийшли на кухню, там царювало пожвавлення. Кухарі, їх помічники, слуги та служниці, бігали від одного столу до іншого, щось готували, кричали. Стояв шум, який буває перед важливою подією.

- Що у вас тут намічається? - спитав Тіциус, ставлячи корзину з овочами. Запитав юну, милу служницю, котра тут же почервоніла  та усміхнулася йому. Їй вочевидь сподобався високий, стрункий юнак із каштановим волоссям та карими очима.

- Завтра буде великий бал, - сказала дівчина, поправляючи очіпок і надаючи собі більш акуратного виду, - наші господарі влаштовують бал для всіх аристократів та багатіїв, що живуть в околиці.

- Для багатіїв? - простягнув Тіциус, - зрозуміло, що цей захід не для нас.

- Ну як сказати… - знизала плечима дівчина, - пані Беатріс подарувала мені свою сукню. Яка ж вона гарна…

- Покажи, де погреб, - не дуже ввічливо сказав Тіциус, - я принесу ще кілька корзин.

Через п’ятнадцять хвилин, молодий чоловік складав овочі, а дівчина світила йому ліхтарем. По її мовчанню, піджатим вустам, було помітно, що вона ображена на Тіциуса, і він це відчував. Щоб якось компенсувати власну безтактність, повернувся до неї:

- То ти кажеш, що пані подарувала тобі красиву сукню?

- Так, - неохоче відповіла та, намагаючись не дивитися на хлопця, котрий їй сподобався, але при цьому, розізлив.

- Певен, що сукня не так красива, як ти, - серйозно промовив Тіциус, роздивляючись дівчину.

Молода служниця була не те що вродлива, але достатньо свіженька та гарненька. Неабияк пухкенька, сяяла здоров’ям та юною привабливістю. Мимохіть Тіциус подумав, що для того, аби на неї налізла сукня Беатріс, тканину доведеться значно розпороти.

Дівчина викликала позитивне враження. Юна, наївна, мабуть, років шістнадцять-сімнадцять, не більше.

- Як тебе звуть? - спитав хлопець.

- Неллі, - тихо та соромливо сказала дівчина, відчуваючи, що обличчя починає палати від незручності. Тільки зараз помітила, що вони у цьому погребі знаходяться удвох.

- Я - Тіциус, - сказав хлопець, підходячи до Неллі, - скажи мені, на честь кого влаштовується прийом?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше