Глава 13

- Ну що, мені пора. Пізно вже. - Напевно, це мовчання діяло на нерви не тільки мені, раз Влад першим вирішив перервати його, і почав збиратися в номер. Злі сльози палили мені очі. Все ж так добре складалося! Навіщо Владу знадобилося псувати такий прекрасний вечір? Звичне мій стан роздратування повернулося й охопило мене з новою силою.

- Ти правий. Добраніч. - Максимально холодно відповіла я, і щільніше загорнувся в плед. Влад стрепенувся, немов із зусиллям намагаючись прийти в себе. Але тієї магії вечора, що виникла і зникла, як за помахом чарівної палички, вже було не повернути.

- Я хочу тебе проводити. - Чемно промовив він, і я скривилася, немов прожувала гнилу сливу. - Ти ж не в головному корпусі живеш.

- Ні, я вихопила палаючу путівку, і місця мені вистачило тільки в бунгало. - Отруйно кинула я, згадавши, яку істерику закотила мама, коли дізналася, що моє місце — не в віп-номері в п'ятизірковому готелі, де зупинявся сам Махарджа, а в якомусь третьорозрядному готелі, куди їздять одні убогі. В принципі, в чомусь мама мала рацію — подумала я, дивлячись скептично на мого знайомого «Ван Гога» двадцять першого століття. Цікаво, скільки часу він збирав на путівку, з його-то заробітками? Хоча не мені судити, я поки зарплату витрачала на «саморозвиток», а гроші на нагальні потреби стріляла у батьків. Ех, самостійність, щоб її ... в нашому світі два таких «вільних творчих людини» як ми просто не повинні зустрітися. Чому? Тому що, закохавшись, обидва просто помруть від голоду. Через те, що навіть престижне призове місце на кінофестивалі не є фінансовою гарантією. А вміння малювати, як Бог, меркне перед найдешевшим об'єктивом фотоапарата ...

- Ех, Влад, краще б ти в фотографи йшов, весілля знімав! Там хоч заробити на цьому можна. Не те, що на репродукціях картин відомих художників. Як і я, нічого було кидати контракт в обличчя відомому кліпмейкеру Москви, в мій останній візит в златоглаву столицю. Може-таки, зняла б кілька шедеврів для зірочок поп-естради, і засвітилася серед кіноеліти. І грошей заробила б, мама не горюй, і фільм новий змогла б запустити у виробництво ... Але ні, я ж горда. Зовсім як цей гордовитий красень, що свердлить мене поглядом. Знову.

- Гей, Влад. Досить на мене так дивитися. У мене скоро алергія з'явиться на цей твій «фірмовий погляд».

- Що ти несеш? Який такий фірмовий? - нахмурився Влад. Я знизала плечима.

- Ну, один з тих, яким навчають на курсах пікапа. «Твоє місце, жінка, на кухні! Роби, як тобі каже справжній чоловік, і не сперечайся, і буде тобі щастя! »

- А ти звідки така обізнана? - Примружився Влад і уперся кулаком собі в стегно. Я моргнула. Вся його фігура так і дихає самовпевненістю. - Студенти пікапери тренувалися на кішках, а ти й була однією з цих кішок?

- Я ж режисер. Я за лаштунками кадр формувала. Пересувала практикантів, як пішаки по шахівниці. І змушувала перезнімати кадри, коли мені було нудно. Адьйо, хлопчик. Час вже пізніше.

- Окей, натяк зрозумів, ти мене ввічливо послала. Я піду. Але тільки після того, як проводжу тебе до номера.

- Ей, ти не багато на себе береш? Я не бажаю, щоб мене супроводжували! - Я розлютилася не на жарт, і вже майже кричала.

А Владу — хоч би хни. Він все так же стояв, дивлячись кудись повз мене, немов досі перебуваючи десь не в цьому світі. Не зі мною. Може, це в першу чергу і злило мене? Це, а не його ослячу впертість?

- Мене не хвилюють твої бажання, принцеса! - Раптом блиснув очима Влад і в його голосі почулася загроза. - Ти будеш робити те, що я сказав. Це — питання твоєї безпеки!

- Ні ... - Природно, він не послухав. Знову продемонстрував свою грубу чоловічу силу, взяв мене на руки, немов молоду, і тугіше укутав в плед, який разом з незручною сукнею, зіграв проти мене.

- Показуй дорогу. Я дуже уважно тебе слухаю. - Про яке перемир'я тепер могла йти мова, після того, що зробив Влад? Йому було приємно настояти на своєму, «дотиснути» мене. Але що мені залишалося робити? Тільки здатися, опинившись в небезпечній близькості від його особи, відчуваючи його подих на своїй щоці. І я придушено прошептала напрямок до свого бунгало, проклинаючи себе за те, що знову дала слабину перед цим, занадто гарненьким художником. Те, що він врятував мені життя, ще не дає йому право командувати мною!