Глава 32

Псевдовпевнена в собі, з новою зачіскою і стриманим, зовсім «дорослим» макіяжем. Гардероб мені допоміг підібрати професійний шопер, якого мама оплатила мені з радістю. Як і особистого тренера в спортзалі, психолога, косметолога, і інших фахівців, що беруть участь в моєму перетворенні. Мені знадобилося два місяці самотності й безперервної роботи над собою, щоб стати зовні тієї, ким я завжди мріяла бути. 

Блондиниста красуня, що вміє кидати лукаво ваблять погляди на чоловіків, недбало побрязкуючи золотими браслетами від «булгари» на засмаглих зап'ястях. Ось тільки всередині я залишалася тією ж невпевненою в собі пишечкою, яка не знає, куди сховатися в компанії однолітків, щоб не бовкнути зайвого і «не відсвічувати». Щоб не стати в черговий раз об'єктом насмішок. Ні, я змінювалася і всередині, але дуже повільно, по краплі вбираючи увагу, з боку чоловічої статі.

Потроху починаючи вірити в себе, ловлячи захоплено-заздрісні погляди дівчат. І поступово виходила з тіні, спілкуючись з однолітками, а, не ховаючись від їх цілком щирої уваги. Я вже у свої дев'ятнадцять мислила розсудливо, і розуміла — процес зцілення запущений. Все інше — питання часу. Все так би та було, за планом, крок за кроком, як треба, якби підступна доля не втрутилася і не сплутала мені всі карти. У день мого народження в моє життя стрімко увірвався Він ... темний, похмурий лицар, немов зійшов зі сторінок тих романів, якими ми з Цирі зачитувалися в дитинстві і юності. Високе зростання, широкі плечі, очі кольору гіркого шоколаду. Непохитна впевненість в собі, що межує з нахабством. Це перше те, що привернуло мене в ньому, напевно тому, що ріднило його з Цирі, моєї коханої подругою, на той момент для мене втраченою.

***

- Алло? Ти кудись пропадаєш! — Прокричав я в трубку, але зрадницьки зв'язок відключився. На пару секунд. Ось так «п'ять джи» мобільний інтернет і все інше. Тьху, навіть з подругою не погомоніти! Тихо тренькнув вайбер і я полізла читати повідомлення від Цирі. Воно складалося суцільно з нецензурних виразів, якими подруга володіла досконало.
«А я так хотіла сказати тобі особисто, щоб ти пораділа разом зі мною ...» — Прозвучало багатозначний вираз, і потім я побачила фото, у вайбері. Зняте на мобільний, жахливої ​​якості. Тест на вагітність на кухонному столі з двома смужками. Я не витримала, сльози покотилися по моїх щоках двома прозорими струмочками. А ще я абсолютно  шмигнула носом. І на цьому прокололася. До мене моментально обернувся Влад. Побачивши, в якому я стані перебуваю, він насупився.
- Я зупиняю машину. — Серйозно промовив він.
- Чи не треба. — Мені аж самій здався мій голос писклявим і неприємним. Що вже говорити про моє супутнику? Він підписувався на легку веселу прогулянку по Стамбулу, а не витирати соплі своєї випадкової знайомої. Як там він мене називає? Ходяче нещастя? В саму точку ...
- Треба, Федя, надо. — Я спробувала хіхікнуть, вийшло кілька істерично. Тим часом Влад припаркувався на узбіччі.
- А взагалі, я не питав. Я попереджував. Виходь з машини.
- Навіщо? — Я нагадувала собі велику ляльку з дитинства, яку мені подарували батьки. Вона теж протяжно видавала звуки, більше нагадували не "мама", а «ау-уа». У ляльки були великі сині очі, які вміли закриватися і відкриватися. Більше переваг у тій ляльки я не пригадаю. Ось і я зараз від неї нічим не відрізняюся.
- Підемо, пройдемося. — Влад чесно спробував звернутися до мене чемно, але я по його обличчю бачила, наскільки його дратують мої сльози. Тому вирішила піти наперекір. Як втім, завжди спілкуючись з ним.
- Не піду. Там жарко, пильно ...
- Принцеса. — Влад максимально близько присунувся до мене, здавалося, заповнюючи весь салон своєю присутністю. Я проковтнув і замовкла. Його тон був явно загрозливим. - Повторюю. Я у тебе не питаю. Ти сама підеш, або мені витягнути тебе з машини силою? -