Глава 35

У машині повисло напружене мовчання. Настільки напружене, що його можна було різати ножем. Я дивилася на все око на Влада, чекаючи хоч якихось пояснень. А він, схоже, і не збирався їх давати. Випростався і відсунувся на пів долоні від мене, але мені здалося, що в цей момент між нами пролягла пустеля. Його очі потемніли від спогадів, а пальці він сплів будиночком, і стиснув їх з такою силою, що кісточки пальців побіліли.
- І не тільки вона дура. — Зло додав він, і я насупилася. - І ти теж. Дитина, сімейні цінності, і всі справи ... як ви, жінки, легко закриваєте очі на ризики! Ось твоя подруга. У неї вже є дитина.

Хороший, здоровий ... у неї міцна сім'я і люблячий чоловік. А вона хоче другого. Навіщо? Вона впевнена, що це дасть їй більше щастя? А якщо щось трапиться під час вагітності? Викидень ... смерть матері ... чи є сенс пхати голову в петлю?
- Чого ти її відразу ховаєш? - наїжачився я. - Може, все буде добре!
- Може. - Байдуже знизав плечима Влад. - А можливо і ні. Мені особисто все одно.
- Ти що, чайлдфрі? Ненавидиш дітей? — Я не розуміла своєї реакції. Мене штормило від емоцій. Те Влад був зі мною такий ніжний, то ... холодний і байдужий, як зараз.
- Ні. Я не знаю. Чесно. - Влада, напевно, теж поставив у безвихідь моє запитання. - У мене немає дитини, я не можу сказати, як я ставлюся до дітей.

Одне я знаю точно, діти ускладнюють життя.
- Ну, це природно. — У роті я відчула гіркоту. - Діти, вони ж живі істоти. Сплять, їдять, потребують любові. А ти, напевно, не можеш уявити, як відкриваєш своє серце маленькій людині. Як віддаєш йому час, нічого не вимагаючи натомість.

- Твоя правда, я бездушний робот, якщо тобі так завгодно. Тобі так хочеться перейти на особистості й кидатися шаблонними фразами? Тоді не чекай, що я буду мовчати. Подивися на себе. Де ти та де материнство? — Влад виразно скривився, ніби розкушує гнилу сливу. - Дорогі шмотки, брендові бутики ... твоє життя — на гламурних вечірках. Уже пробач, але я не бачу тебе з підгузником в руках, витирали какашки за немовлям. Я не бачу тебе вагітної, яка одягається в плаття-парашут і йде на курси для майбутніх мам. Ти ... — Я відчула, як мене затрясло. У буквальному сенсі. Так що цей колода про себе загордився ?!

 Судити мене буде? Як книжку — по обкладинці ?! Навіщо тоді я всього пів години тому вивалювали на нього «справжню себе», а він імітував увагу ?! Так він взагалі не слухав мене, він пропустив повз вуха те, ким я є насправді. Те, що ця роль гламурної лялечки чужа для мене. Теж мені, психолог доморощений знайшовся.
Але моє обурення було поверхневим. Як піна на хвилях. А всередині його слова відбивалися в мені сотнями, тисячами осколків спогадів. Іншого чоловіка, з таким же низьким голосом, який так само ласкаво обіймав мене і говорив такі ж жорстокі слова ...