Глава 50

- Якщо я скажу немає, що щось зміниться, принцеса? - Криво посміхнувся Влад, розуміючи, що прийшов момент ікс. Я прямо читала не невидимий рухомий рядок на його лобі: «Буде лізти в душу. Обережно! »
- Влад, скажи, а як ти організував цей номер? Ніч в елітному готелі, столик в ресторані ... — Спокійно запитала я. Шкода тільки Влад не знав одну просту істину. Чим спокійніше я говорю, тим більший ураган бушує у мене всередині. Влад моргнув від несподіванки. Явно, що він готувався відбиватися від питань іншого штибу. Наприклад, по кому він тужить і від яких спогадів біжить ... але ні, я не звикла вибивати зізнання. Якщо він захоче — відкриється. Якщо немає, то так тому і бути. Я сама не «душа нарозхрист», я поважаю право недоторканності певних тем.
 

- А ... просто попросив. - Я фиркнула, щільніше запинаючи халат.
- А я — Мати Тереза. Тобі ніхто не говорив, Влад, що не вмієш ти брехати? — Чоловік стоїть поруч зі мною нервово озирнувся, напевно, мріючи втекти в кімнату, улизнув від допиту. Але я не дам йому такого шансу. Нізащо.
- Добре, поставлю питання по-іншому. Скільки тобі обійшовся цей номер? Разом з хабарем адміністратору. - Я читала по обличчю Влада відверте бажання вилаятися і розсміятися. Але він не здавався. Міцний горішок. Гаразд, і не таких розколювали.
- Це так важливо? Нехай це залишиться моєю таємницею. — Влад тримав марку чітко. Я похитала головою.
 

- Я ж не дурна, красунчик. Завтра я просто попрошу рахунок у нашого з тобою спільного знайомого адміністратора. Краще признавайся зараз.
- Чи не попросиш. - Влад сяяв, як блискуча каструля від гордості за себе і свій вчинок. - Ти не знаєш мови. А я попередив нашого «спільного знайомого» , щоб він ховався від божевільної блондинки з цього номера і ні в якому разі не вівся на її умовляння.
- Впевнена, ти приплатив і за це. — Я не стрималася і по-дитячому тупнула ногою. - Нечесно граєш, супермен.
- Я беру приклад з тебе, принцеса. — Влад вже повністю відійшов від свого нічного трансу і радісно підморгнув мені. - Скажи, перемога на моєму боці?
 

- У цьому раунді ти мене переграв. — Удавано зітхнула я, штовхаючи його в груди. - Влад, вистачить дуріти! Відповідай мені! Я прекрасно розумію, скільки коштує такий номер ще і в високий сезон. Не хочеш відповідати, скільки він коштує, ладно. Скажи навіщо?
- Що навіщо? — Спохмурнів Влад і перехопив мої зап'ястя, залучаючи мене ближче до себе. - Боже, Неллі, ти серйозно ?! Так за кого ти мене приймаєш. Через мою дурною витівки ти постраждала. Я завіз тебе в таку далечінь. Я не забезпечив тобі даху над головою та їжі. Це найменше, що я міг зробити для тебе! Я так хотів, щоб ця поїздка запам'яталася ...

- Вона б і запам'яталася. — Я не втрималася, щоб не підколоти. Влад поморщився.
- Але не так! Я хотів бачити радість у твоїх очах. Хотів гуляти з тобою по базару Стамбула, хотів купувати дрібнички й розділити з тобою цей день, щоб потім згадувати його, як один з найсвітліших, в цій відпустці. Ти, напевно, думаєш, що я дурнем? — Його голос став тихим, він опустив голову, немов сам засоромився вирвався у себе визнання. Я прикусила губу, не знаючи, що відповісти.

Мені, раптом, відчайдушно захотілося заплакати. Ніхто і ніколи не робив для мене нічого подібного. Ніхто, ніколи ... не цінував так високо час, проведений разом зі мною. Здавалося, що ці його невигадливі фрази, такі щирі та збентежені, зробили більше, ніж роки, проведені мною з психологами. Чим годинник з іншими хлопцями, виявляв мені захоплення моєю зовнішністю. Жоден з них не зачепив мою душу ... але, у свою чергу, я була для них — ніхто. Безлика красива лялька. Без душі та серця. Їм було начхати на мене. Їм. Але не Владу.
- Не плач. — Сліпа сльозинка все-таки зірвалася з моїх вій і покотилася по щоці. Влад злякався. По-справжньому злякався, що образив мене, що завдав болю необережним словом. І потягнувся до мене, обережно, великим пальцем змахуючи цю сльозинку. - Вибач, я такий дурний. Ти, напевно, боїшся, що я обманюю тебе? Що хочу розвести на гроші? Ти права, ти мене майже не знаєш.