Глава 54

Чувся шерех шин об асфальт, незнайомий мову корінних жителів, що направлялися на роботу, і вже по дорозі на неї, приклеїлися до своїх телефонів. Велике місто жило і пульсувало у звичному ритмі ... туристи ковзали по венах, але я розуміла, наскільки ми були «тимчасовими» для Стамбула. Кров і плоть його складали городяни, які живуть в ньому, а не просто заїхали на пару днів, як я. Погуляти та перейнятися тією самою неповторною атмосферою і східним колоритом міста.
 

Для мене, навіть через роки, Стамбул так і залишився містом-мрією з вузькими брукованими вуличками, стародавньою архітектурою і тими самими «контрастами» західної та східної цивілізацій. Але, потрапивши сюди, я розуміла, що сьогоднішній Стамбул живе іншим життям. Він по-сучасному потопає в пробках, найстаріша вулиця міста Істікляль обросла муллами, а революційний район Таксим перетворився в місце збору світської молоді. Але над енергією цього міста час виявилося не владний, і колишня столиця трьох найбільших в історії людства імперій — Римської, Візантійської та Османської — дотепер залишається місцем тяжіння мільйонів туристів щорічно.
Я крутила головою в різні боки, намагаючись побачити якомога більше. Ось незвичайні східні наряди на групки дівчат, що стоять і весело сміються біля крихітного магазинчика з чаєм. А ось в тіні розвалилися величезні коти всіх забарвлень. І руді, і чорні, і плямисті. Котов в Туреччині сила-силенна, це своєрідна пам'ятка для наших туристів. Котів тут люблять, годують, іноді мені здається, ніби вони — справжні господарі Стамбула.

Таксист на ламаній російській почав розповідати мені про те, що туристи, які приїжджають до Стамбулу, зазвичай діляться на два табори. Одні готові стояти кілометрові черги в музеї, мечеті й крендельні лавки, підійматися на вежі, бродити по ринках спецій, кави й солодощів, а інші люто лають епіцентр турецького життя за шум, брудні вулиці, велика кількість нав'язливих торговців, нудотний запах кальянів і відсутність моря. Обидві сторони мають рацію, але з невеликим застереженням: у Стамбул варто приїжджати за тисячолітньою історією і місцевим колоритом, а не ледачим відпочинком по типу «все включено».
 

Хоча ... чого я виробляв? Адже якби не Влад, я б не потрапила в Стамбул. Адже спочатку я і приїхала відпочивати в форматі «все включено». Лежала б біля басейну, грілася під сонцем на пляжі, і горя не знала. Але в один прекрасний день, коли я буквально «впала з неба», мене підхопив своїми сильними руками Влад. І для мене все змінилося. Знову Влад ... я мало не застогнала в голос. Мої «мантри» не допомагають. Знову думки повертаються до нього. Я вражена тим, наскільки сильні можуть стати емоційні гойдалки. Мене постійно штормило від ненависті до Влада.

 І тут я злякалася ходу власних думок. Невже я встигла закохатися в нього? Ні, ні, це неможливо. Одне я знаю точно. Зараз Влад викликає у мене тільки роздратування і неприязнь. Не більше.
Голос водія повернув мене до реальності. І я побачила іншу, більш сувору Туреччину — без розгульних вечірок під хіти дев'яностих, необмеженого алкоголю, хутряних магазинів і ресторанів з російськими назвами. Водій неголосно розповідав мені про те, що місцеві жителі проводять вечори тихо: ловлять рибу на Галатському мостику, грають в нарди за чашкою міцного чаю, гуляють уздовж набережних з конвертом каштанів.

 Стамбульці рано лягають спати й прокидаються о п'ятій ранку від звуків ранкової молитви, яка чутна в кожному куточку міста. Це абсолютно особливе місто, і я розуміла, що буду по ньому нудьгувати, коли повернуся в обійми холодного мегаполіса Санкт-Петербурга.