Глава 58

- Сподіваюся, ти жартуєш?
- Мда. — Невизначеність простягнув Влад, уникаючи конкретики. Поруч з ним захихикав Ахмед.
 

- Я чого телефоную. — Подала після паузи Неллі. - Приїжджай до мене на Гранд Базар. Тут є одне круте місце, кав'ярня SarkKahvesi. Беремо тайм-аут. Як в перші дні знайомства. Тільки весела невимушена бесіда, не більше. Ніяких спогадів про минуле, домовилися? А то ми все псуємо.
- З рукоприкладством чи ні? — Хмикнув Влад. - А то я як згадаю каструлю, так Здригніться ...
- І це говорить людина, яка кинула мене в басейн? Лицар без страху і докору? — Мелодійно розсміялася Неллі, і Влад спіймав себе на тому, що він нерозумно посміхається.  Ахмед в цей час наполегливо вдає, ніби не слухає, а грає на своєму смартфоні в «злих пташок».
- Я їду. — Забувши, що через телефон не видно особи, Влад тепло посміхнувся Неллі.

Поклавши трубку, я зрозуміла, що не можу стримати посмішку. В останніх словах Влада я почула ніжність і теплоту. Якщо чесно, коли я дзвонила, то думала, що він відірве мені голову за витівку. За те, що зникла, не сказавши ні слова, за те, що не брала трубку, коли він дзвонив. Але немає. Влад був дивовижною людиною. Він не дорікнув мені, навпаки, говорив зі мною так, немов скучив, і я просто вийшла по хліб, а не влаштувала скандал вселенських масштабів. Як же мені пощастило його зустріти ...
- Дівчина? — Звернувся до мене хтось чистою російською мовою, і я здригнулася, обертаючись. Переді мною стояла симпатична молода жінка, одягнена не зовсім по європейськи. Частина її особи приховував хіджаб, який вона натягнула на самий підборіддя. Я не звернула на це жодної уваги, а дарма.

- Влад, а дай-но мені твій телефон. — Раптом попросив Ахмед. Влад кивнув і простягнув апарат одного, який почав зосереджено колупатися в ньому.
- Щось не так? — Запитав стурбований Влад, але Ахмед похитав головою.
- Ні, я просто пробив її номер і геолокацію, щоб перестрахуватися. Ти до речі, будеш не проти, якщо я поїду з тобою на зустріч? Дуже хочеться побачити прекрасну незнайомку, що підкорила твоє серце.
- Ой, та не заливай, Ахмед. — Похитав головою Влад. - Ти просто переживаєш, що не підстава це, і щось мені підказує, що до місця зустрічі мене проводиш не тільки ти, а ще цілий загін бравих хлопців з твого загону.
- Є така справа. — Не став сперечатися з Владом друг. - Мої хлопці завжди за будь який кіпіш. Просто розумієш, той район, куди ти збираєшся, небезпечний. Між нами кажучи, минулого тижня ми запобігли одне викрадення з метою викупу. Плинність, але ... нам не подобається, що жертвами все частіше стають туристки. Самотні. Розумієш?

Смертельних випадків не було, та й минулі викрадачі вже в тюрмі, ми їх затримали, але ... у мене є підозри, що це не вся банда. І що інші «товариші» жадають крові. І грошей. Вони викрадають з метою викупу. — Посмішка повільно сповзла з обличчя Влада. Він помовчав.
- Думаєш, підозріло?
- Сподіваюсь, що ні. — Лаконічно відповів Ахмед. - Ось тільки ми поки встали в пробку, а твоя дівчинка бродить там одна. Її ніхто не вчив, що не можна розмовляти з незнайомцями?