Глава 59

- Не знаю. - Скрипнув зубами Влад, миттєво спалахуючи, як порох. - Що за відпустка! Везе, як потопельника! Ти можеш, нарешті, вирулити з цієї чортової пробки й гнати через околиці ?!
- Пропонуєш порушити закон офіцерові поліції? - Примружився Ахмед, але послухав Влада, і різко крутнув убік, перебудовуючи в інший ряд.
- Ні! — Гаркнув Влад. - Я пропоную тобі включити в собі режим «стріт-рейсера», як тоді, коли ми з тобою ганяли наввипередки, зображуючи із себе Шумахерів, на сирійському кордоні. — Ахмед промовчав і додав швидкості, не повідомивши Владу, що крім геолокації він ще налаштував на його телефоні тривожну кнопку ...

***

Я обернулася і здивовано оглянула незнайомку. Вона чимось була схожа на мене. Її обличчя і фігура дихали молодістю, світле волосся вибивалися з-під хіджабу. А блакитні очі дивилися з приязню.
- Я вас слухаю.
- Вибачте, що потурбувала вас. — Ввічливо промовила дівчина. - Ми повинні були зустрітися з чоловіком в кав'ярні, але він спізнюється. А мій телефон розрядився.

Я можу скористатися вашим, щоб зробити один дзвінок?
- Так звісно. — Я дістала з сумочки «яблуко» і простягнула його незнайомці. Та з вдячністю прийняла і швидко набравши номер, вимовила кілька слів по-турецьки. Природно, я нічого не зрозуміла. Потім вона повернула мені телефон і посміхнулася.
- Чоловік застряг в пробці, він скоро добереться до мене. Дякую велике, ви мене дуже виручили!

- Та немає за що. Я подумала, що ви теж туристка, і загубилися. Як би я могла відмовити співвітчизниці? - Кивнула у відповідь я. - Кожен міг опинитися на вашому місці.
- Ви дуже добрі. Скажіть, я можу пригостити чашкою чаю, поки мій чоловік не приїде за мною? Або ви поспішаєте? - Я зам'ялася і кинула погляд на відкрите кафе з простими плетеними столиками і стільцями, що стоять на відкритому повітрі. Пропозиція була трохи дивним, хоча ... чому б і ні? Ми обидві нудьгуємо і чекаємо своїх супутників.

 Влад добереться ще нескоро, а я вже втомилася гуляти по базару. Ноги гули немилосердно. Чому б і не згаяти час з випадковою знайомою?
- Ні, не поспішаю. Давайте сядемо. - Ми опустилися на стільці біля невеликого будинку кафе. Моя супутниця почала ліниво перегортати меню. Її тонкі пальці зі стриманим манікюром були дуже доглянуті.
- Значить, ви не туристка?
- Ні. Але одного разу, як і всі, я приїхала сюди за туристичною путівкою. І закохалася. - примружився, закриваючи очі від яскравого сонця, дівчина.
 

- В місто? - поцікавилася я. Вона похитала головою.
- Ні. У турка. Його звуть Алі, він володіє декількома заміськими будиночками і здає їх туристам в сезон. З цього і живемо. Мене, до речі, Катя звуть.
- Я Неллі. - Я знизала простягнуту мені руку.
- А ви приїхали одна або з чоловіком? - Напевно, мені здалося, але в лукавих Катиних очах майнули іскорки. А я, з якоїсь причини, не захотіла відкриватися їй. Тому похитала головою.
- Ні, я одна. - Катя глянула на дорогий годинник на зап'ясті і замовила чай. Я взяла кави. Наша невимушена бесіда продовжилася.

Ахмед в черговий раз порушував правила, заради Влада. Мало того, що він їхав на швидкості, яку навіть сам Влад чи міг назвати допустимої, так він ще й розмовляв за кермом по телефону, щоб зібрати всіх поліцейських, які перебувають в тому районі, де він відстежив Неллі. Влад не витримав і вирішив ще раз зателефонувати Неллі. І тут його чекало фіаско. Неллі знову не взяла трубку. І страх поповз по спині, немов гігантський павук. Невже те, про що говорить Ахмед, що не перестраховка, а реальна небезпека? Ні, ні, не може бути. Стільки туристів гуляє в тому районі, чому він вважає саме Неллі під загрозою?